Патріотизм російського народу у Вітчизняній війні 1812 року
Твір по роману Л. М. Толстого “Війна і мир”. Роман “Війна і мир” у жанровому відношенні є романом-епопеєю, тому що Толстой показує нам історичні події, які охоплюють великий відрізок часу (дія роману починається у 1805 році, а закінчується у 1821), у романі понад 200 діючих осіб, є реальні історичні особистості (Кутузов, Наполеон, Олександр І, Сперанський, Ростопчин, Багратіон і багато хто інші), показані і всі соціальні шари Росії того часу: вищий світ, дворянська аристократія, провінційне дворянство, армія, селянство, навіть купечество (згадаємо
Народ винищував французів всіма “дозволеними й недозволеними”
А головне, чому віриш йому, – це те, що він росіянин…”. Уся поведінка Кутузова свідчить про те, що його спроби розібратися в подіях, що відбуваються, були активними, правильно розрахованими, глибоко продуманими. Кутузов знав, що російський народ переможе, тому що відмінно розумів перевагу російського війська над загарбниками. Створюючи свій роман”, Л. М. Толстой не міг пройти повз теми російського патріотизму. Він винятково правдиво відобразив героїчне минуле Росії, показав вирішальну роль народу у Вітчизняній війні 1812 року. Уперше в історії російської літератури правдиво зображений російський полководець Кутузов. Описуючи війну 1805 року, Толстой малює різні картини воєнних дій і різноманітні типи її учасників. Але поки ця війна велася за межами Росії, зміст і мета її були незрозумілі і далекі російському народу. Інша справа – війна 1812 року. Її Толстой і малює інакше: це війна народна, справедлива, котра велася проти ворогів, що зазіхнули на незалежність країни. Цікаву метафору використає Толстой для зображення дій двох армій, російської і французької.
Спочатку дві армії, подібно двом фехтувальникам, борються за певними правилами (хоча які можуть бути правила на війні), потім одна зі сторін, відчувши, що відступає, програє, раптом відкидає шпагу, бере дубину і починає “дубасити”, “гвоздить” супротивника. Грою не за правилами називає Толстой партизанську війну, коли весь народ піднявся проти ворога і переміг його. Він думав, що дубина народної війни піднялася з усією своєю грізною і величною силою, не запитуючи нічиїх смаків і правил, вона піднімалася, опускалася і гвоздила французів доти, поки не загинула вся навала.
Основну роль у перемозі над Наполеоном Толстой приписує народу, тим Коропам і Власам, які “не везли сіно в Москву за гарні гроші, які їм пропонували, а палили його”, тому Тихону Щербатому із села Прохоровського, що у партизанському загоні Давидова “був самою корисною і хороброю людиною”. Військо і народ, згуртовані своєю любов’ю до рідної країни і ненавистю до ворогів-загарбників, здобули рішучу перемогу над армією, що вселяла жах всій Європі, і над її полководцем, що був визнаний усім іншим світом геніальним.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)