1812 рік у зображенні Л. Н. Толстого

Л. Н. Толстой був учасником Севастопольської оборони. У ці трагічні місячици ганебної поразки російської армії він багато чого зрозумів, усвідомив, як страшна війна, які страждання вона несе людям. Він увисправ, як міняється людина в бої. Він убедился в тім, що щирий патріотизм і героизм проявляється не в гарних фразах або яскравих подвигах, а в чесному виполнении боргу, військов і людського, недивлячись ні на що Цей досвід використаний у романі “Війна й мир”. В епопеї описуються дві війни, які багато в чому протипоставлені один одному.

Бою

на чужій території за далекі інтереси йшли в 1805-1807 годах. І щирий героїзм солдати й офицери проявляли лише тоді, коли розуміли моральну мету війни От чому стояли героїчно під Шенграбеном і ганьбаале бігли під Аустерлицем, як вспоминает князь Андрій напередодні Бородінського бою. Війна 1812 року в зображенні Толстого носить зовсім інший характер. Над Росією нависла смертельна небезпека, і в дію вступили ті сили, які автор і Кутузов називають “народним чувством”, “схованою теплотою патріотизму”.

Кутузов напередодні Бородінського сражения, об’їжджаючи позиції, побачив озброєнийцев, що надягли білі

сорочки: вони готові до смерті за Батьківщину. “Чудесний, бесподобний народ”, – зі слізьми вимовив взволнованний Кутузов У вуста народного полководца вклав Толстой слова, які виражают його думки. Товстої підкреслює, що в 1812 році Росію врятували не окремі особистості, а зусилля всього народу в цілому.

По ньнього менінию, у Бородінському бої була одержана росіянами моральна перемога. Толстій пише, що не тільки Наполеон, але всі солдати й офіцери французької армії испитивали однакове почуття жаху перед тим ворогом, що, втративши половину війська, стояв наприкінці бою так само, як і на початку його. Французи були морально зломлені: виявляється, росіян можна вбити, але не перемогти Ад’ютант доповідівает Наполеонові зі схованим страхом про те, що французька артилерія б’є в упор, а росіяни продовжують стояти.

Із чого ж складалася ця непоколебитравня сила? Зі спільних дій армії й усього народу, з мудрості Кутузова, чия тактика – “терпіння й час”, чия ставка насамперед на дух у військах. Ця сила складалася з героїзму й проміньших офіцерів російської армії.

Згадаєте, як поводяться солдати полку князя Андрія, поставлені в резерв на пристріляній підлозі Їхнє положення трагично: під непреходящим жахом смерті вони коштують більше восьмі годин без їжі, без справи, втрачаючи людей. Але князеві Андрію “робити й наказувати було нема чого. Усе робилося саме собою. Убитих відтягали за фронт, поранених относили, ряди замикалися. Якщо відбігали солдати, то вони негайно ж поспішно возвращалисій”.

От приклад того, як виконання ділга переростає вподвиг. Ця сила складалася з патріотизму – не на словах, а на ділі – кращих людей із дворянства, таких, як князь Андрій. Він відздавався служити в штабі, а взяв полк і під час бою одержав смертельну рану. І Пьер Безухов, сугубо цивільний чолостоліття, їде в Можайск, а потім і на поле бітви.

Він зрозумів зміст фрази, що услишалий від старого солдата: “Всім народом налягти хочуть… Один кінець зробити. Одне слово – Москва”.

Очами Пьера намальована картина бою, героїзм артиллеристов на батареї Раєвського. Ця непереможна сила складалася з героїзму й патріотизму москвичів, которие залишають рідне місто, як ні шкода їм залишати на погибель своє майно. Згадаємо, як Ростови залишали Москву, намагаючись відвезти на підведеннях саме коштовне з будинку: килими, порцеляну, одяг. А потім Наташа й старий граф вирішують віддати підводи пораненим і всім добром вивантажують і оставляют на розгарбування ворогові. У той же час незначний Берг просить одну подводу, щоб вивезти з Москви прекрасна шафа, що він купив задешево…

Навіть під час патріотичного підйому никогтак не обходиться без берегів Непереможна сила росіян – партизанские загони. Один з них докладно описаний Толстим. Це загін Денисова, де сама потрібна людина – Тихін Щербатий, народний месник.

Партизанські загони знищували наполеонівську армію по частям. На сторінках IV тому виникає прораз “дрюка народної війни”, що піднялася всією грізною й величною силою й гвоздила французів, поки не кінчилось їхня навала, поки в душі народу почуття образи й мести не змінилося почуттям презирства й жалості до поваленийному ворогові Толстому ненависна війна, і він малює не тільки картини боїв, але й жнивание всіх людей на війні, будь те чи вороги ні. Відхідливе російське серце пошкодувало обморожених, брудних, голодних французов, узятих у полон. Це ж почуття й у душе старого Кутузова.

Звертаючись до солдатам Преображенський полку, він говорить, що поки французи були сильні, ми їх бичи, а тепер і пошкодувати можна, адже теж люди. У Толстого патріотизм невіддільний від гуманизма, і це природно: простим людям війна завжди була не потрібна Отже, Толстой малює війну 1812 року як народну, Вітчизняну, коли на защиту Батьківщини піднявся весь народ. І зробив це письменник з величезною художньою силою, створивши грандіозний роман-епопею, якому немає рівних у світовий літіратуре.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


1812 рік у зображенні Л. Н. Толстого

Categories: Твори з української літератури

Links