Патріотичний пафос “Слова о полку Ігоревім”
У глибину віків сягає Історія могутньої слов’янської держави, оспівана в літописних легендах і давньоруських билинах, описана вітчизняними і зарубіжними істориками.
“Слово о полку Ігоревім” – це високохудожній Твір, у якому розповідається про невдалий похід 1185 року новгород-сіверського князя Ігоря Святославича та його брата Всеволода, князя Трубчевського, проти половців, які своїми набігами завдавали дошкульних ударів Руській землі.
Хто ж виступає головним героєм “Слова…”? Князь Ігор? Про нього у творі говориться
Справжній герой поеми – це Руська земля. Її співець віддає увесь жар свого серця, велику любов, синівську вірність. Хоробрі воїни князевої дружини для
Автора – “руські сини”, “руські полки”, “русичі”, яких чекають
Автор “Слова…” засуджує тих князів, які покликали воїна на рідну землю, воювали між собою, опиралися об’єднанню всіх патріотичні сил у боротьбі з ворогом. Настала невесела година, коли, за словами співця, брат проти брата, і стали князі на мале говорити “це велике”. Через чвари потерпала Русь, і автор з невимовною гордістю згадує минувшину: похід Святослава – грізного і великого, який, наступаючи на землю половецьку, через “горби і яруги, замутив ріки і озера, висушив потоки і болота, а поганого хана половецького, захопив у полон”. “Німці і венеційці, греки співають славу Святославу”, адже обороняючись, Русь не тільки захищала і її державність, свою культуру від степовиків, а й виконувала роль щита для Європи на Сході. Автор “Слова…” всіляко ідеалізує Святослава, оточує його ореолом слави, очілює його на шанованого всіма руськими князями володаря з єдиною ціллю – показати, що на Русі є люди, які розуміють згубність міждусобиць.
Ідея загальноруської єдності у боротьбі проти половців найдужче проміниться у “золотому слові” Святослава. Князь сумує з приводу поразки Ігоря, дорікає їм за необдуманий вчинок, скаржиться на те, що князі не можуть допомагати йому у великій справі захисту рідної землі. Патріотичний пафос “Слова…” надихав і буде надихати нові покоління ще не раз звертатися до геніальної пам’ятки літератури, щоб черпати в ній нові сили.