Патріотичні мотиви в творчості М. Вороного
Зачитаємо і прокоментуємо кілька поезій М. Вороного, зокрема: “Мерці”, “Інфанта”, “Сгеао”, “Гей, хто має міць!”, “.Віра жива”, “Знову ранок”, “День гніву”, “Дівчині”, “Розваги”, “За Україну”, “Коли ти любиш рідний край”, “Привітання” тощо. Прочитаймо і його сатиричні твори “Молодий патріот” та “Старим патріотам”. Всі вони свідчать про глибоке розуміння поетом того політичного моменту, що склався в Україні на початку XX століття. Митця болісно гнітило підневільне становище
За
Уже з перших віршів М. Вороного постають уярмлений край, духовно і фізично скутий царськими сатрапами український народ:
Люду мій бідний, окрадений люду! Що у твоїх я побачив очах То вже й довіку свого не забуду, Де б я не був, всюди бачити буду Голод і жах! (аКраю мій рідний)
Протест проти національного і соціального гноблення звучить у багатьох поезіях М. Вороного, зокрема у вірші “Серце музики”, присвяченому пам’яті великого композитора М. Ли-сенка. Поет славить співця, який умер, але “вічно буде жити” в серцях народу, бо творив для рідного краю, в постійних умовах цькувань і переслідувань “серце любило до нестер-пнучого болю”. І “тяжко боліло за Україну, за волю…” Він прийняв смерть за любий, рідний край, щоб “жити в пам’яті юрби, як лицар, як кобзар!” Вороний уславлював самовідданих борців за свободу, мужніх, відважних людей, таких, як Маруся Вітрова, яка спалила себе в тюрмі, як український Ікар – Левко Мацієвич, перший український пілот, що трагічно загинув у 1910 році під час повітряної катастрофи. Поет засуджує і таврує удаваних молодих і старих патріотів, яких щедро народжує українська земля (“Молодий патріот”, “Старим патріотам”). Він їх висміює за дворушництво, боягузство, зраду інтересів рідного народу.
З якою дошкульною іронією, що переходить в їдкий сарказм, викриває по ет удаваних молодих патріотів, що вміють, коли треба, “шпарко вчистить гопака”, хвацько вихилити чарку, засшвати українську пісню, прочитати “весь Шевченків “Заповіт”, навіть другу половину”, а з панночками він знаходить мову, які до нього, мов бджоли, линуть, і “патріотками стають, потім покритками гинуть”. В України є молоді патріоти, які виведуть її на світлий шлях:
Хай приходить слушний час, Хай буяє хуртовина: Патріоти єсть у нас Ще не вмерла Україна!
Не менш гостро висміює поет і старих, заскорузлих “патріотів”, тих, хто кличе всіх за народ, до боротьби, а самі сидять в запічку, склавши руки. Тих, хто розпинається на словах, що любить Україну, а насправді є байдужим чужинцем у ріднім краю, гульвісою і демагогом. Сатира побудована у вигляді діалогу, запитання і відповіді:
Хто демократ, сам готовий в петлю, Тільки б поліпшити долю голоти, Вчинками ж вам нагадає свиню? Ви, землячки мої і патріоти, Вам я присвячую пісню мою. (“Старим патріотам”)
Звичайно, сатиричних і гумористичних віршів у М. Вороного обмаль. Але його глибоку політичну сатиру можна сміливо ставити поряд з мистецькими витворами І. Франка, Лесі Ук – Ц раїнки та високого майстра політичної сатири В. Самійленка. Творчість М. Вороного слід розглядати в цілому і на тлі тогочасної дійсності, в контексті літературного процесу. Тільки тоді відчуємо, що вона була взірцем і громадянськості, і людяності, і мистецької довершеності. Через усі цикли творів поета проходить образ рідної землі, страдницький образ підневільної України. І його єдине прагнення – бачити народ вільним і щасливим. Це й рятувало митця від абсолютного песимізму й нігілізму, хоч інколи він відчував себе безсилим перед невблаганною реальністю життя:
Розкішний край мій у ярмі, Мій люд – невільники німі, На їх устах печать. Що бачу я, що чую я, Те пісня й відає моя: Умію я…ридать. (“Соловейко”)
Але жорстока дійсність виривала з його грудей не лише “одні ридання голосні”, не одні страждання і скорботу, душевний морок і зневіру. Вороний був сином свого часу, і європейський подих поезії йому був не чужий. Саме туди поривалася його зболена душа, та не для того, щоб за вишуканою формою тріолетів, октав, мадригалів сховатися від дійсності, “зосередитися на естетичному спогляданні”. Навпаки, новітньою формою він хоче привернути увагу, зачепити за душу новоявленого читача – українського інтелігента.
Зраджений, зраджений, Рідний край зневажений, У ярмі… Помстою лютою Серце кипить… Дух не закуто – Хочеться жить! (“Горами, горами”)
Дух непокори, дух свободи живе в серці тільки тої людини, яка усвідомила себе сином рідної землі, рідного краю, і не приспаним рабом, а вільним орлом! І це найсвятіше почування “живить надію, певну віру в ідеали”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)