Патріотична нота в поезії В. Самійленка
Володимир Самійленко ввійшов в українську літературу як усебічно обдарований автор. Він відомий як драматург, перекладач, фейлетоніст, сатирик, а також як талановитий лірик. Самійленка оточувала плеяда великих сучасників – Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка, але й на цьому тлі Володимир Самійленко виглядає непересічно й цікаво.
У центрі інтересів Самійленка – Україна та її стражденний народ. Власне, задля України він і жив. У вірші “Патріоти” поет висміює псевдопатріотичну балаканину деяких земляків – боягузів,
Вбачались йому патріоти
Із купою слів голосних,
А поруч мільйони голоти,
І темність, і вбожество їх.
Володимир Самійленко не виправдовує й третього
Також на тему патріотизму написано дошкульний сатиричний вірш про патріота Івана. Герой вірша вважає себе благородною людиною. Він підладжується під мужика, намагається говорити, як мужик, пише книжечки про народ і хвалить тих, хто служить Вітчизні. Так само як інші “патріоти”, Іван клянеться в любові до селянина. Але сам герой вірша дбає тільки про власну вигоду та збагачення:
А казать промову стане.
То не жди, щоб був кінець.
Він і сам колись пристане
До роботи… в гаманець.
Ще один гостросатиричний вірш – “На печі”. Поет висміює в ньому балакунів-патріотів, які захищають Вітчизну, не злазячи з печі. Такий ось ледащо вважає себе справжнім сином України, він бо лежить на якнайсправжнісінькій українській печі, звідки й перемагає супостата за супостатом, звичайно, у власних мріях. Ці типи пихаті, самовпевнені, але такі жалюгідні.
Патріотична нота, яка бринить у поезії Володимира Самійленка, і зараз звернена до національної самосвідомості українців, яку треба пробудити. Із захватом і любов’ю поет пише про рідну українську мову, яка завжди сяятиме у світі, хоча численні вороги намагаються її зневажити. Рідна мова “сіятиме вік, поки сонце стоїть, І лихим ворогам буде очі сліпить”. Це рядки з чудового вірша “Українська мова”.
“Се просто благотворно – смакувати духовні клади такого поета”, – захоплено писав Іван Франко. Так, дійсно велике щастя й честь мати змогу разом із Володимиром Самійленком водночас бачити різні боки медалі: “шляхетних” патріотів-блазнів і тих, хто насправді переймається долею української держави. Протягом десятиліть ім’я митця майже не згадували. Але нині Володимир Самійленко повернувся, щоб навчити нас щиро любити рідну Батьківщину.