Паросток дав притулок клен. Твір у публіцистичному стилі
Дорога від будинку до моєї школи лежить через сквер. Особливо подобається мені кленова алея. Високі старі клени. Улітку під ними густа тінь, провесною земля тут засіяна дрібними квіточками лимонного кольору, які видають ледь кислуватий приємний аромат. А восени клени особливо гарні. Як підходить їм яскраво-жовтий одяг! У місячному сяйві або похмурому дні дерева розливають світло. Один раз, як завжди, я йшов у школу й раптом зупинився. Мою увагу залучив старий клен, між двома нижніми товстими галузями якого, з’єднаними зі стовбуром, виросло
Після школи я зайшов у читальний зал бібліотеки й розповів Зої Михайлівні про своє відкриття. По Лісовій енциклопедії ми з’ясували, що клен дав у себе притулок в’язу. А пояснення цьому могло бути простої. Колись вітер заніс на клен насіннячко в’яза, воно знайшло притулок в ущелині між галузями. Грунтом для нього став мохи, що росло на клені. Воно було густо обсипане
Я вирішив розповісти про усім своєму другові, однокласникові Олегу. У нас народився план. Сіянець треба пересадити в грунт. Тут же, у сквері, ми знайшли місце неподалік від клена. Довелося прийти до клена із драбиною: інакше до паростка не дотягтися. За допомогою дитячого совка ми обережно, щоб не ушкодити Корінь, відокремили від клена й посадили на вподобаному нами місці. Щодня ми з Олегом проходили мимо, цікавилися, як наш підопічний. Він був бадьорий і, здавалося. Вязчик благополучно пережив зиму, а навесні він весь покрився зеленим різьбленим листочком. “Посадив дерево – духовно став більше багатий”, – прокоментувала бабуся, коли я повів неї показати наше деревце
“Давай, Валерію, вести літопис цього дерева, – запропонувала бабуся. – Заведи спеціальний щоденник і спостерігай за саджанцем. А поки що ми його сфотографуємо. Цікаво буде зрівняти років за п’ять фото з деревцем-красенем, у якого перетвориться боязкий поки що вязчик”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)