Парадоксальність образу Мефістофеля (за трагедісю Гете “Фауст”)
Я – тої сили часть,
Що робить лиш добро, бажаючи лиш того.
Й. В. Гете
Я раніше вважала, що диявол – нечиста сила – уособлює в собі лише нега тивне. Проте, прочитавши філософську трагедією Гете “Фауст”, з подивом для себе відкрила зовсім іншого диявола – Мефістофеля.
Ім’я Мефістофеля складається з двох давньоєврейських слів: “Мефіз” – руйнівник і “Тофель” – обманщик. Це одне з численних імен диявола.
Завдання Мефістофеля – спокусити Фауста, зіштовхнути його з морально бездоганної позиції
На думку Мефістофеля, нескладно втягнути людину у вир сумнівних насолод та розваг. Але для Фауста таке “солодке життя”, свого роду ідеал обивательського добробуту, не має ніякої цінності.
Мефістофель переконаний у нерозбірливості
Мефістофель невисокої думки і про жіночу цнотливість. Сам він легко спокутує Марту – дружину солдата. Водночас він прагне дати Фаусту наочне свідчення, як саме треба поводитися з жінками. Проте настирна опіка Мефістофеля тяжка для Фауста, а цинічна іронія диявола викликає внутрішній протест.
Мефістофель щосили намагається розбестити Фауста. Проте любовна колізія Фауста і Маргарити йде своїм шляхом, і князь пітьми залишається часто лише пасивним спостерігачем.
Та що глибше я занурювалася в текст трагедії, то більше відчувала неоднозначність образу Мефістофеля. Сам Гете пояснював цей образ як “дух заперечення”. Мефістофель не лише знищує (“заперечує”) щось недосконате в житті, а й тим самим звільняє шлях для досконалішого. Так, Мефістофель, намагаючись висміяти і знеславити дії та вчинки Фауста, цим самим спонукає його до більшого духовного самовдосконалення та активного життя. Мефістофель – уособлення такого заперечення, яке не зупиняє, а посуває життя, спонукає розвиток. У “Пролозі на небі” Господь говорить:
Людина не всякчас діяльності радіє, Понад усе кохає спокій; Потрібен їй супутник ворушкий. Щоб бісом грав і збуджував до дії.
Протиставляючи добру зло, дух заперечення спонукає творити добро. І буде так, доки люди живуть на білому світі.