“Пан із Сан-Франциско”
Гроші. Гроші правлять миром. Гроші можуть усе. Якби люди ставилися до грошей як до засобу існування, то богатие були б набагато счастливее, тому що вони б більше думали об інших, їхнє життя не принадлежала б грошам, вона могла б бути пречервоної.
Але вони присвячують своє життя зарабативанию грошей, а потім ці гроші порабощают їх. Так робить пан із Сан-Франциско з оповідання А. Буніна Гроші для нього є метою, а не засобом здійснення своїх планів і бажань. Це те, для чого він живе. Опис всього його життя (п’ятдесят вісім років) становить усього
Ми бачимо, що вона в нього ніколи не була настоющей, повноцінної й щасливої. Він теж це усвідомлює й тому влаштовує собі двох річна подорож, думаючи, що нарешті-те отдохні, розважиться. Але він так і не навчився радеваться сонцю, ранку, не навчився одержувати удовольствие від приємних дріб’язків, відчуттів і почуттів У нього їх просто не було. Тому він не випробовує радості й під час відпочинку.
Пан із Сан-Франциско завжди був переконаний, що задоволення можна купити, і тіперь, коли в нього багато грошей, буде багато радостей. Але він помилився. Він купував дорогі сигари, кращі номери,
Він точно знає, що потрібно робити: вести рєбя, як і інші багаті люди, так називаемие вершки суспільства. Він ходить у театри не тому, що йому хочеться насолодитися поданням, а тому, що інші так роблять. Він ходить у храми не для того, щоб помилуватися їхньою красою й помолиться, а тому, що так треба. Церква для нього – порожнеча, одноманітність, місце, де немає слів, а отже, нудно.
Він думає, що якщо буде робити речі, які іншим діставшиляют задоволення, то вони будуть робити приємність і йому Пан із Сан-Франциско не розуміє радостей інших людей, не розуміє, чому він незадоволений, і це дегавкає його дратівливим. Йому здається, що треба тільки перемінити місце, і йому буде проміньше, що у всім винувата погода, місто, але не він сам. Йому так і не довелося відчути себе щасливим. Пан із Сан-Франциско презирливо ставиться до людей нижче його по положенню, адже вони не можуть за все заплатити, як він Вони існують, щоб служити йому (“Він ішов по коридорі, і слуги жалися по стінах, а він їх не зауважував”).
У ньому немає духовного початку, немає почуття прекрасного. Він не зауважує прекрасного пейзажу з відкритого вікна. (“З темряви повіяло на нього ніжним повітрям, померещилась верхівка старої пальми, що розкинула по зірках свої вайи, казавшиеся гигантскимі, донісся віддалений рівний шум моря…”). Пан із Сан-Франциско не бачить краси природи, але ж тільки вона залишиться з ним після його смерті, Вікно символізує мир, що відкритий перед ним, але яким він не в змозі насолоджуватися.
Таким же символічним жестом є те, що він закриває вікно, з якого пахне кухнею й квітами. Пан із Сан-Францисдо живе розміряним життям, без потрясений, без сюрпризів, нічого ніколи не міняє в розпорядку дня Він багато їсть і п’є. Але чи доставляє їжа йому задоволення? Швидше за все, немає. А якщо й так, те це нічого не менеет.
Просто його шлунок вимагає їжі, багато їжі, і пан із Сан-Франциско служить йому, потурає йому. Він уже не людина, його життя тече автоматично. Не зрячи адже він спланував усе вперед на два роки.
“Він надеялся насолоджуватися сонцем Південної Італії в грудні й січні, карнавал він думав провісти в Ніцці, у Монте-Карло, початок березня він хотів присвятити Флоренції, до Страстей Господним приїхати в Рим. Входили в його плани й Венеція, і Париж, і бій биків у Севільї, і купанье на англійських островах, і Афіни, і Константинополь, і Палестина, і Єгипет, і навіть Японія”. Дуже символична “любовна” парочка на кораблі.
Вони за гроші причиняються, що люблять один одного, і це їм уже жахливо набридло, але, напевно, вони більше нічого не хочуть або не вміють робити. (“Він танцював тільки з нею, і все виходило в них так тонко, чарівно, що тільки один командир знав, що ця пара найнята грати в любов за гарні гроші й уже давно плаває те на одному, то на іншому кораблі”) Те ж саме, по суті, робить і пан із Сан-Франциско – він причиняється, що живе. І як цій парі, можливо, ніколи не вдасться пізнати любов, так і панові із Сан-Францисдо не призначене по-справжньому пожити Взагалі, пан із Сан-Франциско – це узагальнений образ, адже в нього навіть немає ім’я. Він – це символ цілого стану. Отсутствие ім’я говорить також про відсутність індивідуальності. Він – просто типовий багатій.
Він умер, тільки почавши, на його думку, жити. А може він саме тому й умер? Його життя змінилося, тепер у нього навіть немає такий цечи, як заробляння грошей Пан із Сан-Франциско не був гідним людиною, і ті, хто робив йому повага при житті, після смерті нехтують. Луиджи зображує його, сміється над ним. Хазяїн готелю, бачачи, що пан із Сан-Франциско більше не является джерелом доходу, відмовляється остувити його тіло в пристойному номері.
Йому не знаходять пристойної труни й везуть додому в какомусь дерев’яному ящику. І коли мертвий лежав у поганому номері, лише природа, которую він відкидав, залишилася з ним і не відвернулась від нього (“Сині зірки дивилися на нього з неба, цвіркун зі смутною безтурботністю заспівав на стіні”) Тільки вона сумує після його смерті. Пан із Сан-Франциско – усього лише ще одна жертва.
Він умер задовго до физической смерті Спочатку була смерть духовна. Оповідання закінчується там же, де й почався, – на “Атлантиді”. “Атлантида” символизирует тлінність усього існуючого, напоминает нам про те, що всьому прийде кінець.
Кільцева композиція говорить про те, що заскінчилася історія людини, але ще существует багато таких людей, яким призначено жити або просто існувати. Люди будуть зависіти від грошей, поки не зрозуміють їхнього сьогодення значення
(1 votes, average: 5.00 out of 5)