Пам’ятник Вчителеві (твір-опис місцевості і пам’ятника на основі власних спостережень)
Кожна людина, що жила і працювала, віддаючи усього себе людям, заслуговує на пам’ятник. Бажано, щоб цей пам’ятник стояв на місці, що пам’ятає; свого героя, де лунали його кроки, де залишився його слід на землі.
Неподалік від всесвітньо відомого заводу фотоапаратів, навпроти головного входу до парку, стоїть невисокий постамент. Вірніше, грубо оброблена глиба сірого граніту. Із неї мовби виростає бюст чоловіка цивільної зовнішності.
Круглі окуляри, точніше – оправа від них, а скло ти уявляєш сам. Уважними очима дивиться він на
Ти розумієш, що перед тобою перш за все учитель. Так, Учитель, Людина. А потім – письменник, громадський діяч, організатор величезних справ. І перш за все – справи виховання людини. Як з тієї необробленої глиби граніту відсікають зайве, шліфують, щоб засяяла у всій красі.
“Антон Семенович Макаренко” – напис на постаменті. І роки життя. Короткого і яскравого. Пов’язаного з історією нашого міста. З Куряжем, де, на жаль, знову дитяча колонія. Із заводом фотоапаратів, де перші “лейки” збиралися руками юних комунарів. З вулицями, що постають
Антон Семенович Макаренко – не дуже визнаний за життя. І сьогодні, на жаль, не належить до тих, чиє ім’я, книги, думки в “активному користуванні”. Вчитель, Людина, поруч з якою зростали, підносили голову, ставали особистостями.
З правого боку постаменту – барельєф. Хлопці у будьонівках, що довірливо дивляться на свого Вчителя, виростаючи, ніби проявляючись на тлі граніту. Простежте за їх поглядом і вклоніться Вчителеві, з шаною, із розумінням.
Поруч вирує велике місто. Непарадний, робітничий район. І парк, який у важкі роки становлення країни створювали для дітей. Такі, як він, знаходячи для цього і час, і душевні сили.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)