“Паломництво Чайльд Гарольда” Дж. Байрона, історія створення і композиція поеми
“Паломництво Чайльд Гарольда” Дж. Байрона, історія створення і композиція поеми. Тема самотності і розчарування у творі. Образ Чайльд Гарольда як утілення рис байронічного героя.
Мабуть, найвідомішим твором Байрона стала поема “Паломництво Чайлд Гарольда”, створення якої розтягнулося на багато років (1809-1818). Стиль її – ораторський. Твір наповнений окликами, прямими звертаннями до читача, риторичними запитаннями. Поет намагався переконати, запалити читача полум’ям своїх думок та почуттів.
Чайльд Гарольд не міг знайти
Політична тема перших двох пісень розкрила думки й почуття, позицію самого Байрона в історичній та суспільно-політичній ситуації кінця наполеонівського володарювання. Це позиція заперечення. Байрон кипів гнівом, був обурений
Центральна тема поеми – національно-визвольна боротьба європейських народів. Звісно, що з нею тісно пов’язані теми патріотизму, війни та миру. Тому справжнім героєм перших пісень “Паломництва Чайльд-Гарольда” став герой – борець за національну свободу народів Іспанії, Греції та Албанії.
У фіналі поеми постала символічна картина безкрайого, вічно змінюваного і завжди незмінного моря – безпосереднього свідка нескінченного кругообігу історичного життя людства.
Образ Чайльд Гарольда як утілення байронічного героя
Найвідоміша з поем Байрона – “Паломництво Чайльд Гарольда”. Створювалася поема не одразу. Перші дві її пісні були написані під час подорожі Байрона в Португалію, Іспанію, Албанію, Грецію (1809-1811). Третя пісня – на березі Женевського озера після остаточного від’їзду з Англії (1816), четверта довершена вже в Італії 1817 року.
Дві перші пісні поеми були опубліковані 29 лютого 1812 року і відразу ж завоювали серця читачів. “Одного чудового ранку я прокинувся і довідався, що я знаменитий”, – згадував Байрон.
Усі чотири пісні об’єднані одним героєм. Образ Чайльд Гарольда ввійшов у світову літературу як образ зовсім нового героя, якого доти не знала література. У ньому втілені найхарактерніші риси освіченої частини молодого покоління епохи романтизму. Сам Байрон заявляв, що він хотів показати свого героя “таким, як він є” тепер і в даній дійсності, хоч “було б приємніше і, напевно, легше зобразити більш привабливу особу”.
Хто ж такий “паломник” Чайльд Гарольд? Уже на початку поеми автор представляє свого героя:
Жил в Альбионе юноша. Свой век
Он посвящал лишь развлеченьям праздным
В безумной жажде радостей и нег…
Це нащадок давнього і колись славного роду (Чайльд – стародавнє найменування юнака шляхетного стану). Здавалося б, він мав бути задоволений життям і щасливий. Але зненацька, “у розквіті життєвого травня”, він занедужав “дивною” хворобою:
Заговорило пресыщенье в нем,
Болезнь ума и сердца роковая,
И показалось мерзким все кругом:
Тюрьмою – родина, могилой – отчий дом…
Гарольд поривається в чужі, невідомі йому краї, він жадає змін, небезпек, бур, пригод – чого завгодно, аби піти від того, що йому обридло:
Наследство, дом, поместья родовые
Прелестных дам, чей смех он так любил…
Он променял на ветры и туманы,
На рокот южных волн и варварские страны.
Новий світ, нові країни поступово відкривають йому очі на інше життя, повне страждань і нещасть і надто далеке від його колишнього світського життя. В Іспанії Гарольд уже не той світський денді, яким він описаний на початку поеми. Велика драма іспанського народу, змушеного вибирати між “покірністю або могилою”, наповняє його тривогою, а серце злістю. Наприкінці першої пісні – це похмура, зневірена у світі людина. Його обтяжує весь лад життя аристократичного суспільства, він не знаходить змісту ні в земному, ні в загробному житті, він мечеться і страждає. Такого героя ні англійська, ні взагалі європейська література ще не знала.
Однак вже в другому розділі, опинившись у горах Албанії, Гарольд, хоч, як і раніше, “без бажань, без турбот”, але вже піддається сприятливому впливу величної природи цієї країни та її народу – гордих, СУ ШВИХ І вільнолюбних албанських горців. У героя дедалі частіше виявляються чуйність, щиросердечна шляхетність, усе менше в ньому незадоволеності і туги. Душа мізантропа Гарольда починає ніби видужувати.
Після Албанії і Греції Гарольд повертається на Батьківщину і знову занурюється у “вихор світської моди”, у “товкучку зал, де суєта кипить”. Його знову починає переслідувати бажання бігти від цього світу порожньої суєти й аристократичного чванства. Але зараз “ціль його… більш гідна, ніж тоді”. Тепер він точно знає, що “серед пустельних гір його друзі”. І він “знову бере посох пілігрима”…
З моменту виходу друком “Паломництва Чайльд Гарольда” читачі ототожнювали героя поеми із самим автором, хоча Байрон категорично заперечував це, наполягаючи на тому, що герой – вигаданий. Справді, в автора та його героя дуже багато спільного, навіть у біографії. Однак духовний образ Байрона незмірно багатший і складніший, ніж створеного ним персонажа. Проте бажаної “лінії” між поетом та його героєм провести так і не удалося, і в четвертій пісні поеми Чайльд Гарольд уже взагалі не згадується. “В останній пісні пілігрим з’являється рідше, ніж у попередніх, і тому він менш віддільний від автора, що говорить тут від себе особисто”, – зізнався Байрон.
Чайльд Гарольд – це щира, глибока, хоч і дуже суперечлива людина, що розчарувалася у своєму аристократичному середовищі, біжить від нього, жагуче шукає нових ідеалів. Цей образ незабаром став утіленням “байронічного” героя в літературі багатьох країн Європи в епоху романтизму.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)