П’єр Безухов у романі Л. М. Толстого “Війна і мир”

П’єр Безухов – один з улюблених героїв Толстого. Життя П’єра – це шлях відкриттів і розчарувань, шлях кризовий і багато в чому драматичний. П’єр – натура емоційна. Він розумний, любить віддаватися мрійливому філософствуванню, винятково добрий і неуважний, одночасно його відрізняють слабкість волі, відсутність ініціативи. Головна риса героя – шукання заспокоєння душі, згоди із самим собою, пошуки життя, що гармоніювало б з потребами серця і приносило б моральне задоволення. Вперше ми зустрічаємося з П’єром у вітальні Ганни

Шерер. Письменник звертає нашу увагу на вигляд людина, що ввійшла: масивний, товстий парубок з розумним і разом боязким, спостережливим і природним поглядом, що відрізняло його від усіх у цій вітальні. Саме таким зображений П’єр на малюнку П, Боклевського: ілюстратор підкреслює в портреті героя ті ж риси, що і Толстой.

А якщо згадати роботи Д. Шмарінова, то в них більше переданий щиросердечний стан П’єра в той або інший момент: ілюстрації цього художника допомагають глибше зрозуміти персонаж, ясніше вловити його духовний ріст. Постійна портретна ознака – масивна, товста фігура П’єра Безухова,

вона може бути залежно від обставин то незграбною, то сильною, може виражати і розгубленість, і гнів, і доброту. Інакше кажучи, у Толстого постійна художня деталь кожного разу обростає новими, додатковими відтінками. І посмішка у П’єра не така, як у інших… Коли приходила посмішка, у нього раптом миттєво зникало серйозне обличчя і було інше – дитяче, добре. У П’єра постійно йде боротьба духовного з почуттєвим, внутрішня, моральна сутність героя суперечить образу його життя. З одного боку, він повний шляхетних, волелюбних помислів, джерела яких сходять до епохи Освіти й французької революції. П’єр – шанувальник Руссо, Монтеск’є, що цікавили його ідеями загальної рівності і перевиховання людини. З іншого боку, П’єр бере участь у гульбах у компанії Анатоля Курагіна, і тут в ньому проявляється той розгульний панський початок, втіленням якого був колись його батько, єкатерининський вельможа, граф Безухов. Почуттєве спочатку бере гору над духовним: він одружується на світській красуні Елен.

Це одна з важливих віх у житті героя. Але П’єр все більше усвідомлює, що сім’ї в нього ні, що дружина його – аморальна жінка. У ньому росте невдоволення, але не іншими, а самим собою. Саме так і буває зі справді моральними людьми. За свою невпорядкованість вони вважають за можливе стратити тільки самих себе. Вибух відбувається на обіді на честь Багратіона. П’єр викликає на дуель Долохова, що образив його. Але під час дуелі, побачивши лежачого на снігу пораненого їм супротивника, П’єр схопився за голову й, повернувшись назад, пішов у ліс, крокуючи цілком по снігу і уголос говорив незрозумілі слова: “Нерозумно…нерозумно! Смерть… неправда…”. “Нерозумно” і “неправда” – це знову відноситься тільки до нього самого. Після всього що відбулося, особливо після дуелі, П’єру представляється безглуздим все його життя. Він переживає щиросердечну кризу: найсильніше невдоволення собою і пов’язане з ним (бажання змінити своє життя, побудувати його на нових, добрих початках. Порвавши із дружиною, П’єр, по шляху в Петербург, у Торжку, чекаючи на станції коней, задає собі важкі (вічні) питання: …що погано? Що добре? Що треба любити, що ненавидіти? Для чого жити й що таке я? Що таке життя, що смерть? Яка сила керує всім?.. Тут він зустрічає масона Баздєєва. У момент щиросердечного розладу, що переживав П’єр, Баздєєв представляється йому саме тією людиною, яка йому потрібна.

П’єру пропонують шлях морального вдосконалювання, і він приймає цей шлях, тому що найбільше йому потрібно зараз змінити, поліпшити своє життя і себе. У моральному очищенні для П’єра, як і для Толстого в певний період, полягала правда в масонстві, і, захоплений їм, він спочатку не зауважував того, що було неправдою. Своїми новими поглядами на життя П’єр ділиться з Андрієм Болконським. П’єр намагається перетворити орден масонів, складає проект, у якому призиває до діяльної, практичної допомоги ближньому, до поширення моральних ідей в ім’я блага людства в усьому світі. Однак масони рішуче відкидають проект П’єра, і він остаточно переконується в обгрунтованості своїх підозр щодо того, що багато хто з них шукали в масонстві засіб розширення своїх світських зв’язків, що масонів – цих незначних людей – цікавили не проблеми добра, любові, істини, блага людства, а мундири і хрести, яких вони домагалися в житті. Новий щиросердечний підйом здійснюється у П’єра у зв’язку із загальним народним патріотичним підйомом під час Вітчизняної війни 1812 року. Не будучи військовим, він, проте, бере участь у Бородінському бої. Опис Бородінського поля перед початком битви (яскраве сонце, туман, далекі ліси, золоті поля і переліски, дим пострілів) співвідноситься з настроєм і думками П’єра, викликаючи у нього якусь піднесеність, відчуття краси, видовища, величі що відбувається. Очами П’єра Безухова Толстой передає своє розуміння вирішальних у народному, історичному житті подій. Вражений поводженням солдатів, П’єр сам проявляє мужність і готовність до самопожертви. У той же час не можна не відзначити наївність героя: прийняте їм рішення вбити Наполеона. В одній з ілюстрацій Д. Шмарінов тонко помічає цю рису: П’єр зображений переодягненим у простонародне плаття, що робить його незграбним, похмуро-зосередженим. По дорозі, наближаючись до головної квартири французів, він робить шляхетні вчинки: рятує дівчинку з палаючого будинку, заступається за мирних жителів, яких грабували французи-мародери. У відношенні П’єра до простих людей і до природи ще раз проявляється авторський етичний критерій: Толстой знаходить його в злитті з народом і природою. Вирішальною для П’єра стає його зустріч із солдатом, що був селянином – Платоном Каратаєвим, що, на думку Толстого, персоніфікує народні маси. Ця зустріч означала для героя прилучення до народу, народній мудрості, ще більш тісне зближення із простими людьми. У полоні П’єр знаходить той спокій і задоволеність собою, до яких він марне прагнув колись. Тут він пізнав не розумом, а всією істотою своєю, що людина створена для щастя, що щастя в ньому самому, у задоволенні природних людських потреб… Прилучення до народної правди, до народного вміння жити допомагає внутрішньому звільненню П’єра, що завжди шукало рішення питання про сенс життя: він шукав цього у філантропії, у масонстві, у розсіюванні світського життя, у провині, у геройському подвигу самопожертви, у романтичному коханні до Наташі.

Він шукав цього шляхом довгих роздумів, і всі ці шукання і спроби обдурили його. І от, нарешті, за допомогою Каратаєва це питання було для нього вирішено. Саме істотне в Каратаєві – вірність і незмінність. Вірність собі, своїй єдиній і постійній щиросердечній правді. У характеристиці щиросердечного стану героя в цю пору Толстой розвиває свої ідеї про внутрішнє щастя людини, що полягає в повній щиросердечній волі, спокої й умиротворенні, незалежних від зовнішніх обставин. Однак, відчувши на собі вплив філософії Каратаєва, П’єр, повернувшись із полону, не став каратаєвцем, непротивленцем. По суті свого характеру він не здатний був прийняти життя без пошуків. Пізнавши правду Каратаєва, П’єр в епілозі роману вже йде своїм шляхом. Його суперечка з Миколою Ростовим доводить, що перед Безуховим стоїть проблема морального відновлення суспільства. Діяльна чеснота, по думці П’єра може вивести країну із кризи. Необхідне об’єднання чесних людей. Щасливе сімейне життя (у шлюбі з Наташею Ростовою) не веде П’єра від суспільних інтересів. Він стає членом тайного суспільства. Зі збурюванням говорить П’єр про реакцію, що наступила в Росії, про аракчеєвщину, злодійство. У той же час він розуміє силу народу, вірить у нього. При всьому цьому герой рішуче, виступає проти насильства. Інакше кажучи, для П’єра вирішальним в перебудові суспільства залишається шлях морального самовдосконалення. Напружений інтелектуальний пошук, здатність на безкорисливі вчинки, високі щиросердечні пориви, шляхетність і відданість у коханні (відносини з Наташею), щирий патріотизм, бажання зробити суспільство більш справедливим й людяним, правдивість і природність, прагнення до самовдосконалення роблять П’єра одним із кращих людей його часу.

Закінчити Твір хочеться словами Толстого, які багато чого пояснюють у долях письменника і його улюблених героїв. Він писав, щоб жити чесно, “треба рватися, плутатися, битися, помилятися, починати й кидати, і знову починати й знову кидати, і вічно боротися й втрачати. А спокій – щиросердечна підлість”.