Осуд вульгарності паразитичного життя в оповіданнях Чехова
Для Чехова вульгарність – це самозакоханість, байдужість до інших людей, нікчемність духовних інтересів, самовдоволення, брехня. Часто вульгарність виступає за зовнішньою інтелігентністю людини. Чехов був самим непримиренним ворогом вульгарності і розкривав її різні прояви. Письменник бачив, що навіть усередині однієї сім’ї вульгарність тупих і обмежених людей душить людей чуйних і талановитих. Чехов намагається зовні нічим не висловити свого ставлення до зображуваних людям; він наче б абсолютно об’єктивно і безпристрасно, окремими
Ось у церкви стоїть крамар Андрій Андрійович, “верхнезапрудскій інтелігент і старожил” (розповідь “Панахида”, 1886). “Його голене, жирне і горбисте від колись колишніх прищів особа цього разу висловлює два протилежних почуття: смиренність перед несповідимими долями і тупе, безмежне зарозумілість перед повз проходять Чуйко і строкатими хустками “. Ми жваво уявляємо собі цього вульгарного, обмеженої людини, до якого слово “інтелігент” підходить тільки в іронічному сенсі. Андрій Андрійович просить священика помолитися “за
Порожнеча і вульгарність паразитичного життя стають особливо наочними поруч з справжнім людським горем. У доктора Кирилова, вже немолодого чоловіка, помер єдиний син (оповідання “Вороги”, 1887). Доктор і його дружина в нерозумінні. У цей час до лікаря є пан Абогін з вимогою “врятувати” його хвору дружину. Доктор змушений погодитися. Але виявилося, що Абогіна обдурила дружина: прикинувшись хворий, вона послала чоловіка за доктором, а сама в цей час бігла з коханцем. Кирилов обурений: “У мене померла дитина, дружина в тузі, одна на весь будинок… сам я ледве стою на ногах, три ночі не спав… і що ж? Мене примушують грати в якійсь вульгарної комедії, грати роль бутафорської речі! Не… не розумію! “На перший погляд здається, що доктор не правий: адже у Абогіна теж горі. І сам автор каже, що доктор сказав багато несправедливого Абогіну. Але якщо уважніше прочитати, як описується горе подружжя Кирилова і “горе” Абогіна, то стає очевидним, наскільки правий був лікар, якого Абогін дорікає в невелікодушном ставленні до його нещастя. “Нещасливий, – презирливо посміхнувся доктор. – Не чіпайте цього слова, воно вас не стосується. Шалапути, які не знаходять грошей під вексель, теж називають себе нещасними. Каплун, якого тисне зайвий жир, теж нещасливий. Нікчемні люди “
Прагнучи ближче познайомитися з народним життям, відчути її тяготи і страждання, письменник Влітку 1890 року зробив поїздку на острів Сахалін, який представляв у той час суцільну каторжну в’язницю. Шлях від Москви до Сахаліну зайняв у Чехова 2,5 місяця. Письменника вразили нескінченні простори Сибіру, її могутня краса, багатство природи і бідність населення. “Якби не холод, віднімає у Сибіру літо, і якби не чиновники, розбещують селян і засланців, то Сибір була б найбагатшою і найщасливішою землею “, – писав він сестрі з дороги. Чехов вірив, що велике щастя прийде до Сибіру. “Я стояв год і думав: яка повна, розумна і смілива життя освітить з часом ці береги!” – Писав він у подорожніх нарисах “З Сибіру” про річці Єнісей.
Чехов відвідав усі населені пункти Сахаліну, переписав близько 10 тисяч каторжників і поселенців, заносячи в анкети такі відомості, як час прибуття на острів, місце поселення, сімейний стан, заняття, стан здоров’я. Більше трьох місяців провів письменник на Сахаліні, працюючи щодня з 5 години ранку до пізнього вечора. Зібрані ним відомості становили велику цінність, оскільки подібної роботи ніхто ніколи не проводив. “Знаю я тепер дуже багато, почуття ж привіз я з собою недобре… Сахалін представляється мені цілим пеклом”, – писав Чехов після повернення до Москви; Підсумком поїздки письменника була книга “Острів Сахалін”, над якою він працював протягом чотирьох років. Книга стала суворим обвинувальним документом проти самодержавно-поліцейського ладу.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)