Особливості художнього вираження людського почуття в ліриці Сосюри

Щирість, задушевнісь, яскрава, емоційна наснажена образність, звернення до найяскравіших людських почуттів – основні риси поетичної спадщини В. Сосюри, кого справедливо називають одним із найтонших ліриків української літератури XX століття. Здається, кожен знає ці натхненні рядки:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання…

Поет творить хвилюючу гаму людських почуттів, народжених коханням. Поетична гіпербола перших двох рядків стає камертоном

усієї поезії, в якій В. Сосюра у народно-пісенному ключі оспівує чисте почуття любові: розквітає весна, прокидається земля, усе живе в той час, коли народжується кохання. Образ весни співзвучний образу коханої з щасливими очима, які тривожать і западають у душу ліричного героя, здатного – від повені весняних, хвилюючих почуттів – зірвати для неї “Оріон золотий”.

Про чарівність і неповторну красу першої любові говорить поет у вірші “Коли потяг у даль загуркоче…”. Ліричний герой окрилений, сповнений життєдайним теплом, яке дарує йому кохана. У вірш митець вплітає конкретику того часу

– “тривожні оселі, темні вежі на фоні заграв”, “…і ворог – на нашій путі”. Ліричний герой іде на фронт захищати рідну землю, свою кохану, повертається додому, де на нього чекає гірке розчарування – зрада. Порівнянням “лиш любов, як у серці багнет…” поет образно відтворює душевний стан свого героя: пережиту радість першого кохання і гостроту болю за розтоптане почуття, за невірність дівчини, яка стала дружиною іншого. Але спогад про кохання такий яскравий, такий незабутньо-щемливий:

Я б забув і образу, і сльози… Тільки б знову іти через гать, тільки б слухать твій голос і коси, твої коси сумні цілувать.

Щастя побачення і сум розлуки, радість від розділеного почуття і туга за нерозділеним почуттям і журба за нездійсненною любов’ю – усе це знаходить свій вияв в інтимній ліриці В. Сосюри. Так, у вірші “Марія” поет тонко відтворює сум’яття людської душі, спричинене не просто розставанням, а передусім тим, що ліричний герой мусить щось приховувати від коханої:

Я не можу сказать, я боюсь розказать, що тебе я уже покидаю…

У цій поезії, як і в інших, відтворення людських почуттів доповнюється змалюванням окремих пейзажних деталей. І жита зеленіють, і волошки квітнуть, але в цей час благодатного дозрівання буяння природи відбувається щось невідворотне, незрозуміле – любов одцвіта, тому у коханої заплакані очі, покірно нахилені плечі. Як і ліричний герой, дівчина страждає.

З особливою теплотою малює поет окремими штрихами образ коханої, але найбільшу увагу звертає на очі – дзеркало душі. Вони – наскрізний образ його інтимної поезії. Золоті, сині – очі співають, мовчать, “щастя і тривога на щоках холодних від очей цвіте”, у милої “васильки з-під вій”. У вірші “Білі акації будуть цвісти” образ коханої зливається з образом Батьківщини:

В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Вкраїни… Ось вона йде у вінку, як весна… Стиснулось серце до крику… В ньому злилися і ти, і вона в образ єдиний навіки.

Для ліричного героя Володимира Сосюри любов, вірність, відданість коханій невіддільні від любові, вірності і відданості рідному краю, Вітчизні.

У Сосюриній пісні кохання помітна гармонійна єдність людської душі зі світом. Вона виявляється і в розумінні вічності любові як непереможного закону життя:

Пройдуть мільйони років, і навіть і тоді, у травах і квітах, сіятиме мій спів про тебе, яснооку, як промінь зір, що зник давно вже їхній прах…

Ніжність і задушевність, динаміка і лаконізм, вагомість слова і внутрішня схвильованість поета, невимушеність і природність – ці риси індивідуального поетичного стилю Володимира Сосюри притаманні і його інтимній ліриці.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Особливості художнього вираження людського почуття в ліриці Сосюри