Приступаючи до роботи над поемою ” Мертві душі “, Гоголь писав, що йому хочеться в цьому напрямку “показати хоча б з одному боку всю Русь”. Так письменник визначив своє головне завдання й ідейний задум поеми. Для здійснення настільки грандіозної Теми йому знадобилося створити оригінальне за формою й змістом добуток. Поема має кільцеву “композицію”, що відрізняється своєрідністю й не повторює подібної композиції, скажемо, роману М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу” або гоголівської комедії “Ревізор”. Вона обрамляється
дією першої й одинадцятої глав: Чичиков в’їжджає в місто й виїжджає з нього. Експозиція, що традиційно розташовується Алл С о ч. Р У в початку добутку, в “Мертвих душах” перенесена в її кінець. Таким чином, одинадцята глава є як би неформальним початком поеми й формальним її кінцем. Поема ж починається з розвитку дії: Чичиков починає свій шлях до “придбання”. Трохи незвичайним виглядає й жанр добутку, що сам автор визначає як епічну поему. Високо оцінивши ідейні й художні вартості “Мертвих душ”, В. Г. Бєлінський, приміром, дивувався, чому Гоголь назвав цей добуток поемою: “Цей роман, чомусь
названий автором поэмою, являє собою добуток, настільки ж національне, скільки й високомистецьке”. Побудова “Мертвих душ” відрізняється логічністю й послідовністю. Кожна глава завершена тематично, вона має своє завдання й свій предмет зображення. Крім того, деякі з них мають подібну композицію, наприклад, глави, присвячені характеристикам поміщиків. Вони починаються з опису пейзажу, садиби, будинку й побуту, зовнішності героя, потім показаний обід, де герой уже діє. І завершення цієї дії відношення поміщика до продажу мертвих душ. Така побудова глав давало можливість Гоголю показати, як на грунті кріпосництва складалися різні типи поміщиків і як кріпосне право в другій чверті XIX століття, у зв’язку з ростом капіталістичних сил, приводило поміщицький клас до економічного й морального занепаду. На противагу авторському тяжінню до логіки в “Мертвих душах” усюди б’є в очі абсурд і алогізм. За принципом алогізму вибудувані багато образів поеми, абсурдні дії й учинки героїв. Прагнення пояснити факти і явища на кожному кроці зіштовхується з необьяснимым і неконтрольованим розумом. Гоголь показує свою Русь, і ця Русь абсурдна. Божевілля тут заміняє зтравый зміст і тверезий розрахунок, нічого не можна пояснити до кінця, і життям керує абсурд і нісенітниця. У контексті всього добутку, у розумінні його задуму, у композиції й розвитку сюжету велике значення мають ліричні відступи й вставні новели. Дуже важливу роль грає “Повість про капітана Копейкине”. Не зв’язана по своєму змісті з основним сюжетом, вона продовжує й поглиблює основну тему поеми тему омертвіння душі, царства мертвих душ. В інших ліричних відступах перед нами з’являється письменник-громадянин, що глибоко розуміє й почуває всю силу своєї відповідальності, жагуче люблячу свою Батьківщину, і страждаючою душею від неподобства й безладь, які оточують його і які діються всюди на його улюбленій і багатостраждальній Батьківщині. Зміст першого тому Гоголь узагальнює в маленькій лаконічній притчі про Кифе Мокійовича й Мокие Кофовиче. Вона здобуває особливе, ключове значення для сприйняття всієї поеми. Її герої виростають у символ узагальнюючого значення, вони концентрують у собі найважливіші риси й властивості всіх інших персонажів “Мертвих душ”. Макрокомпозиція поеми “Мертві душі”, тобто композиція всього задуманого добутку, підказана Гоголю безсмертної “Божественною комедією” Данте: перший тім пекло кріпосницької дійсності, царство мертвих душ; другий чистилище; третій рай. Цей задум залишився нездійсненим. Вед написавши перший тім, Гоголь не поставив крапки, вона залишилася за обрієм незакінченого добутку. Не зміг письменник провести свого героя через чистилище й показати російському читачеві прийдешній рай, про яке мріяв все життя.
