Лише чверть століття тому широке коло читачів одержало змогу познайомитись із творчою спадщиною Михайла Булгакова. І навряд чи є зараз людина, яка б не полюбила ці твори. До того ж екранізації кількох з них, таких як “Дні Турбіних”, “Біг”, “Собаче серце”, стали улюбленими фільмами глядачів різного віку. Твори Михайла Булгакова прийшли нарешті в наші оселі. Особливою популярністю користується останній роман Булгакова “Майстер і Маргарита”, який хоча деякими деталями і нагадує трагедію Й. В. Гете “Фауст”, проте вимагає
від читача виходу із площини усталених життєвих уявлень і свідоцтв. Протягом перших дванадцяти глав назва роману залишається для нас загадковою – ні Майстра, ні Маргарити на цих сторінках немає, але своєрідне сатиричне зображення суспільства вражає вже з перших рядків роману, коли Берліоз та Іван Бездомний побачили іноземця (автор висміює заражене шпіономанією суспільство) й обидва готові були його затримати. Можливо, що швидка загибель Берліоза і була розплатою за повсякчасну готовність до доносу, який вів до арешту і загибелі затриманого. А як точно письменник відобразив епоху репресій, завуалювавши
її під біблійські часи. З яким сарказмом зображено прокуратора з кавалерійською ходою, до якого звертатись треба було не інакше як ігемон (а чи не нагадує це слово про гегемона революційної доби?). Високий світ євангельської легенди, який набув під пером письменника рис реальності, знижується, пародійно перекручується в інших світах, інших вимірах. Сучасність стає нереальною, а потойбічний світ – дійсністю. Ми повністю занурюємось у світ створеної автором фантастичної реальності, яка насправді виявляється дійсною. Сатиричну характеристику суспільства автор дає і в московських главах роману. Достатньо пригадати випадок, який відбувся у вар’єте. Яким низьким є падіння суспільства, якщо люди втрачають гідність при вигляді грошей: “Кое-кто уже ползал в проходе, шаря под креслами. Многие стояли на сиденьях, ловя вертлявые, капризные бумажки”. Деградацію особистості описано в епізоді розповсюдження одягу у вар’єте: “Общее изумление вызвал мужчина, затесавшийся на сцену. Он объявил, что у супруги его грипп и что поэтому он просит передать ей что-нибудь через него”. Побутова сцена розподілу житла після смерті Берліоза є злісним осудом дріб’язковості суспільства, де панують мізерність, користолюбство і лицемірство. Адже після смерті Берліоза знайшлося безліч претендентів на його житло: “И в течение двух часов Никанор Иванович принял таких заявлений тридцать две штуки. В них заключались мольбы, угрозы, кляузы, доносы, обещания произвести ремонт за свой счет, указания на несносную тесноту и невозможность жить в одной квартире с бандитами… Никанора Ивановича вызывали в переднюю его квартиры, брали за рукав, что-то шептали, подмигивали и обещали не остаться в долгу”. А яким принизливим видається розподіл привілеїв у МАСОЛІТі, адже літератори можуть пообідати вишуканими стравами у ресторані значно дешевше, ніж звичайні громадяни; є у них і дачі на Клязьмі, але пробитись туди можуть не всі, бо бездарних літераторів виявляється значно більше, ніж дач, тому літній відпочинок теж є предметом заздрощів: “Не надо, товарищи, завидовать. Дач всего двадцать две, и строится еще только семь, а нас в МАССОЛИТе три тысячи”. Звернувшись до прізвищ персонажів твору, можна побачити, як тонко письменник висміює негативні риси їх володарів: Римський, Варенуха, Лиходєєв, Куралєсов. Навіть згадка про особисту полеміку Михайла Булгакова з критиком Всеволодом Вишневським на сторінках роману набуває сатиричних ознак у прізвищі літератора Мстислава Лавровича (натяк на популярні у 30-ті роки “лавровишневі краплі”). Ще одним об’єктом сатиричного висміювання автора у романі “Майстер і Маргарита” є психіатрична лікарня, в яку по черзі потрапляє більшість персонажів і навіть сам Майстер. Причому всі пацієнти є цілком нормальними людьми. Навіть містичні персонажі вводяться автором для викриття суспільних вад. Про це свідчив сам Михайло Булгаков у листі урядові. Він назвав важливою рисою своєї творчості “выступающие в моих сатирических повестях: черные и мистические краски (я – мистический писатель), в кото-рых изображены бесчисленные уродства нашего быта”. Проте через сатиричні рядки роману “Майстер і Маргарита” проступає надія Михайла Булгакова на оновлення країни і віра в людину.
