“Принижені й ображені” на сторінках російської класики

Ця тема є однієї з наскрізних тем російської літератури, який постійно зверталися письменники. Першим її торкнувся А. С. Пушкін у повісті “Станційний доглядач” і поемі “Мідний вершник”. Продовжувачами цієї теми з’явилися Н. В. Гоголь, Що Створив в “Шинелі” безсмертний образ Акакия Акакиевича, М. Ю. Лермонтов, що протиставив Печорину доброго штабс-капітана Максима Максимича. Із цією темою в російській літературі зв’язані кращі гуманістичні традиції. Письменники пропонують людям задуматися про те, що кожна людина має право

на життя й на щастя. Ф. М. Достоєвський є не просто продовжувачем традицій російської літератури, але й доповнює її, т. до відкриває новий аспект цієї теми. Достоєвський стає співаком “бідних людей”, принижених і ображених. Своєю творчістю Достоєвський намагається довести, що всяка людина, хто б він не був, має право на співчуття й жаль

У нашому сьогоднішнім житті бідні люди, принижені й ображені. теж є. Але чи зверне на них своя увага наша література – велике питання. Чи найдеться в нас критик, що скаже, як колись Бєлінський : “Честь і слава молодому поетові, муза якого любить людей на горищах і в підвалах

і говорить про їх мешканцям раззолоченних палат: “Адже це теж люди – ваші брати”! “Чайку” А. П. Чехова Найважливішою подією в житті Чехова виявилося зближення з московським Художнім театром. 17 грудня 1898 р. там відбулося перше подання “Чайки”. Спектакль пройшов з більшим успіхом, він з’явився історичною подією в житті театру. Відтепер, що летить чайка, зробилася емблемою театру. “Чайку” (1895 – 1896) різко відрізняється від попередніх п’єс Чехова своїм ліризмом, символікою і яскраво обкресленим зіткненням різних концепцій мистецтва, концепцій життя. В “Чайку” багато любові, тобто показано, як заповнило це могутні почуття всіх героїв. Акторка Аркадина переживає роман з письменником Тригориним, холостяком у солідних роках. Вони приблизно однаково розуміють речі й на одному рівні коштують кожний у своїй сфері мистецтва

Інша пара закоханих – син Аркадиной Костянтин Треплев, що мріє стати письменником, і дочка багатого поміщика Ніна Зарічна, що мріє стать акторкою. Потім ідуть як би ложно побудовані пари закоханих: дружина керуючим маєтком Шамраєва закоханий у доктора Дорна, старого холостяка; дочка Шамаевих Маша, сумирно закохана В Треплева, від отчаянья виходить заміж за нелюбиму людину. Навіть колишній статський радник Сорин, хворий старий, зізнається, що він симпатизував Ніні Зарічної. Сам Чехов острилб що в його “Чайку” ” п’ять пудів любові”. Любовні перипетії в “Чайку” розвиваються гостро. Аркадина уражена раптовим захопленням Тригорина Зарічної

А він здавався їй вірним іншому, “останньою станцією її життя”ю Новий загальному вона, сама захоплива, простила йому все. Зв’язок Тригорина й Зарічної принесла невиносимою біль Треплеву, що любив Ніну. Він продовжував неї любити й коли вона пішла до Тригорину й народила від нього дитини, і коли була кинута їм і бідувала. Без усякої сторонньої допомоги Зарічна зуміла затвердити себе в житті. Після дворічної перерви Ніна знову з’являється в рідних місцях, приїжджає вона й у маєток Сорина. Треплев радісно зустрів її, думаючи, що до нього вертається счастьею Але вона по – колишньому закохана в Тригорина, благоговіє перед ним

Однак довідавшись, що Тригорин у сусідній кімнаті, вона не шукає з ним зустрічі й раптово їде. Не виносячи випробувань, Треплев стріляється. Любов, що охопила майже всіх героїв, Становить головну дію “Чайки”. Але не меншу силу має й відданість її героїв мистецтву. І це почуття, мабуть, виявляється вище любові, виявляється найдужчим стимулом для вчинків головних діючих осіб. В Аркадиной обоє цих каяества – жіночність і талант – зливаються воєдино. Тригорин, безсумнівно, цікавий саме як письменник

У літературі він людина відомий, у підлозі – жарт – у полусерьез про нього говорять, що тільки з Толстим і Золя його не зрівняєш, і багато хто ставлять його відразу після Тургенєва. Як чоловік він безвладна істота й повна посередність. По звичці він волочиться за Аркадиной, але відразу кидає її, побачивши молоденьку Зарічну. Разом з тим він письменник, нове захоплення – свого роду нова сторінка життя, важлива для творчості. Так він заносить у записну книжку думка, що мигнула в нього, про “сюжет для невеликого оповідання”, що повторює в точності життя Ніни Зарічної: на березі озера живе молода дівчина, вона щаслива й вільна, але ” випадково прийшла людина, побачив і “від нема чого робити” погубив її. Тригорин показував Зарічної на вбиту Треплевим чайку. Але Треплев убив птицуб Тригорин убиває душу Ніни

Треплев значно моложе Тригорина, він належить до іншого покоління й у своїх поглядах на мистецтво виступає як антипод і Тригорина, і своєї матері. Він уважає, що ” нові форми прийнята вважати, що Треплев програє по всіх лініях: як особистість він не відбувся, улюблена від нього йдуть, його пошуки нових форм були висміяні як декадентські. “Я не вірую й не знаю, у чому моє покликання”, – говорить він Ніні, що на його думку, знайшла свою дорогу

Ці слова безпосередньо передують самогубству Треплева. Виходить, чи зле, чи добре, що правда – за середньою акторкою Аркадиной, упоєної спогадами про свої успіхи в Харкові, про те, як її там приймали, як ” студенти овацію влаштували”, три кошики квітів і два вінки піднесли й подарували брошка п’ятдесят рублів. Вона тільки й пам’ятає:” На мені був дивний туалет…” І Тригорин має незмінний успіх. Він самовдоволений і в останній свій приїзд у маєток Сорина навіть приніс журнал з оповіданням Треплева. Але, як Треплев помітив, все це в нього показне, так сказати поплескування по плечу : “Свою совість прочитав, а моєї навіть не розрізав”. Тригорин поблажливо сповіщає Треплева при всіх:”

Вам шлють уклін ваші шанувальники…” Хто ці шанувальники? І далі: “У Петербурзі й у Москві взагалі зацікавлені вами”. Хто ці взагалі? А от уже щось важливе:”… і мене запитують усе про вас”. Тригорин хотів би не випускати зі своїх рук питання про популярність Треплева, хотів би сам відміряти її міру :” Запитують :який він, скільки років, брюнет або блондин. Думають всі чомусь, що ви вже літні”. Так і бачаться тут дами з оточення Тригорина, це їхні розпити він постарався ще більше знебарвити. Тригорин буквально водружає надгробну плиту над людиною, який до того ж ограбував і в особистому житті. Тригорин думає, що й невдале письменство Треплева – зайве підтвердження того, що Треплев іншої долі й недостоин:” И ніхто не знає вашого теперішнього прізвища, тому що ви друкуєтеся під псевдонімом. Ви таємничі, як Залізна Маска”. Іншої “таємничості” він у Треплеве й не припускає.

Якщо вслухатися внимательней в авто характеристики героїв, у визначення, які вони дають один одному, то можна зрозуміти, що Чехов віддає деяку перевагу життєвої позиції Треплева. Життя Треплева богаче цікавіше того млявого, рутинного життя, що ведуть інші герої, навіть самі одухотворені – Аркадина й Тригорин. Чи прагне Чехов у своїй п’єсі обговорювати проблеми мистецтва, його сутності, призначення, традицій і новаторства? Безсумнівно, прагнути. Але не відвернено, а форма характерів людей, відданих мистецтву. Про мистецтво, а точніше про літературу й театр, міркують в “Чайку” не тільки двоє чоловіків – письменників і дві жінки – акторки, але й міркує, але й медик Дорн, що вторгається в область духовної творчості зі своїми незграбними, але дуже до речі звучними парадоксами. Із самого початку п’єса Треплева зустрічається іронією. Аркадиной здається, що п’єса претензиона, ” це щось декадентське ” .

Граюча в ній головну роль Зарічна дорікає автора в тім, що грати п’єсу важко: ” У ній немає живих осіб”, ” мало дії, одне тільки читання”, а в п’єсі неодмінно ” повинна бути любов” Звичайно, є щось претензійне в заяві Треплева, що його спектакль освистали тому, що автор “порушив монополію”, тобто створив п’єсу, не схожу на ті, які звикли грати актори і які вважаються всіма нормою драматургії

Своє новаторство Треплев ще не довів. Його п’єса, дійсно безжиттєва. Однак Аркадина зрозуміла далеко, що йдуть претензії, Треплева:” Йому хотілося повчити нас, як треба писати й що потрібно грати”. Але зненацька за поховану, здавалося б, п’єсу Треплева заступається далекий від мистецтва Дорн. Він піднімається вище лайки ” декадентське марення”, ” ніяких отут нових форм ні, а просто дурний характер “. На його думку, Треплев вище й обивательски – дріб’язкових рад учителя Медведенко : описати в п’єсі й зіграти на сцені, “як живе наш брат – учитель “, Вище й Тригорина, уклонившегося від оцінок у мистецтві:” Кожний пише так, як хоче і як може”. Дорн намагається підтримати Треплева:” Не знаю, бути може, я нічого не розумію або зійшов сума, але п’єса мені сподобалася. У ній щось є.”

Словами Дорна передбачається, що в повсякденному мистецтві Аркадиной і Тригорина більших ідей ні, воно не зачіпає ” важливе й вічне”. Треплев комплементарно говорить Зарічної : ” Ви знайшли свою дорогу, ви знаєте, куди йдете, а я усе ще ношуся в хаосі мрій і образів, не знаючи, для чого й кому це потрібно” Але що ж таке знайшла Ніна? Завтра вона їде в Єлець у третьому класі…з мужиками, а в Єльці услажденние її грою купці будуть приставати з люб’язностями… Це явне повторення шляху Аркадиной.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


“Принижені й ображені” на сторінках російської класики

Categories: Твори з української літератури

Links