Особливості композиції роману А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
У романі виділяються дві сюжетні лінії. Перша – це любовний роман, взаємини Онєгіна й Тетяни Ларіній, а друга – це взаємини Онєгіна й Ленского.
Роман складається з восьми глав. Перша з них являє собою розгорнуту експозицію, у якій автор знайомить нас із головним героєм – “молодим джигуном” Євгенієм Онєгіним, показує його життя в столиці. У другому розділі відбувається зав’язка другої сюжетної лінії – знайомство Онєгіна з Ленским:
Спершу взаємної разнотой
Вони один одному були нудні;
Потім сподобалися, потім
З’їжджалися
И незабаром стали нерозлучні.
Зав’язка першої сюжетної лінії відбувається в третьому розділі. Онєгін знайомиться із сімейством Ларіних, де він побачив Тетяну. Вона ж, у свою чергу, відразу відзначила Онєгіна:
Пора прийшла, вона закохалася…
Тетяна виховувалася як типова провінційна дівчина того часу:
Їй рано подобалися романи;
Вони їй заміняли все;
Вона влюблялася в обмани
И Ричардсона, і Руссо.
У своїй уяві вона створила образ улюбленого, не схожого на навколишніх її молодих людей, оточеного якоюсь таємницею. Вона поводиться як щира героїня
П’ята глава роману знаменна тим, що Тетяна, мучимая “пристрастю ніжної”, бачить сон, що має важливу композиційну роль. Він дозволяє читачеві як би вгадати наступні події – смерть Ленского. Важливі також і іменини Тетяни. Вони відіграють важливу роль у розвитку другої сюжетної лінії. Саме на іменинах Тетяни Онєгін “заприсяг Ленского роздратувати й вуж порядком помститися”. Ленский, піднесена й жагуча душа, що перебуває у владі полум’яної пристрасті до Ольги, не міг стерпеть образи й зрадництва друга й вирішив:
Дві кулі – більше нічого –
Раптом дозволять долю його.
Відповідно, главу шосту ми можемо назвати кульмінацією й розв’язкою другої сюжетної лінії.
Що ж стосується першої сюжетної лінії, той її розвиток триває. Тетяну відвозять на ярмарок наречених у Москву, а потім вона виходить заміж за важливого генерала. Через два роки вона зустрічається в Петербурзі з Онєгіним. Тепер вона вже світська дама, “законодавиця зал”, що займає таке ж положення в суспільстві, як і Онєгін. Тепер уже він закохується в Тетяну й пише їй лист. Так у восьмому розділі відбувається розв’язка першої сюжетної лінії.
Однак слід зазначити важливу композиційну особливість роману – це відкритість фіналу. У розв’язці як першої, так і, почасти, другий сюжетних ліній немає чіткої визначеності. Так, автор припускає два можливих шляхи для Ленского, якби він залишився живий, а не був убитий на дуелі:
Бути може, він для блага миру
Иль хоч для слави був породжений…
А може бути й те: поета
Звичайний чекав долю…
Онєгіна ж автор залишає в самий складний для нього момент, після пояснення з Тетяною:
И тут героя мого,
У мінуту, злу для нього,
Читач, ми тепер залишимо,
Надовго… назавжди.
Крім незвичайної розв’язки можна відзначити те, як побудований роман “Євгеній Онєгін”. Основний принцип його організації – це симетрія й паралелізм.
Симетрія виражається в повторенні однієї сюжетної ситуації в третій і восьмій главах: зустріч – лист – пояснення.
При цьому Тетяна й Онєгін міняються місцями. У першому випадку автор на стороні Тетяни, а в другому – на стороні Онєгіна. “Сьогодні черга моя”, – говорить Тетяна, як би зіставляючи дві “історії любові”.
Онєгін змінився й говорить речі зовсім іншого характеру, чим у перший раз. Тетяна ж залишається вірна собі: “Я вас люблю (до чого лукавити)”…
Композиція листів паралельна, тому що можна говорити про схожість наступних моментів: написання листа, очікування відповіді й пояснення. Петербург тут відіграє обрамляющую роль, з’являючись у першій і восьмій главах. Віссю симетрії цих сюжетних ситуацій є сон Тетяни. Наступною особливістю композиції роману можна назвати те, що частини роману протипоставлені один одному, до певної міри навіть підпорядковані принципу антитези: перший розділ – це опис петербурзького життя, а друга – показ життя помісного дворянства.
Основною композиційною одиницею служить глава, що є новим етапом у розвитку сюжету.
Оскільки ліричне й епічне в романі рівноправно, той і ліричний відступи відіграють немаловажну роль у композиції роману.
Звичайно ліричні відступи пов’язані із сюжетом роману. Так, Пушкін протиставляє Тетяну світським красуням:
Я знав красунь недоступних,
Холодних, чистих, як зима,
Невблаганних, непідкупних,
Незбагненних для розуму…
Є ж і такі, які із сюжетом прямого зв’язку не мають, а зв’язані безпосередньо з образом автора в романі:
Я пам’ятаю море перед грозою:
Як я заздрив хвилям,
Бегущим бурхливої чередою
З любов’ю лягти до твоїх ніг.
Ліричні відступи з’являються в переломні моменти оповідання: перед поясненням Тетяни з Онєгіним, перед сном Тетяни, перед дуеллю.
Часто ліричні відступи містять звертання до читача, що дозволяє зв’язати ліричне з епічним:
Дозвольте ж мені, читач мій,
Зайнятися старшею сестрою.
Знаменна й композиційна роль пейзажу в романі: по-перше, він показує хід часу (правда, час у романі не завжди співвідноситься з реальним), по-друге, характеризує внутрішній мир героїв (часто природні замальовки супроводжують образ Тетяни).
Отже, незважаючи на чіткість композиції, створюється враження, що автор ставиться до неї з легкою недбалістю. Поет залишає незавершеним роман, глави, строфи, рядки. Тим самим підтверджується думка, що “Євгеній Онєгін” – унікальний добуток у російській літературі.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)