Особливості індивідуального стилю та творчої манери Остапа Вишні – Остап Вишня
Остап Вишня (1889-1956 pp.)
Особливості індивідуального стилю та творчої манери Остапа Вишні
Про творчу манеру видатного українського гумориста Остапа Вишні писав інший відомий письменник М. Рильський: “Автор “Усмішок” – дуже своєрідний художник. Його манеру не сплутаєш ні з чиєю. Можна і треба вчитися у нього творчого ставлення до життя, але марна річ – наслідувати його”.
Для індивідуального стилю Остапа Вишні, як відзначають усі літературознавці, характерне поєднання лукавого й добродушного гумору, дошкульної сатири
Коли письменник звертається до зображення у памфлетах та фейлетонах “друзів”, як він їх собі визначив, тобто бюрократів, хабарників, хапуг, чваньків, ледарів, халтурщиків, здирщиків та інших “прохвостів”, то вживає гіперболу, гротеск, іронію, контраст, нарочите зниження образів і самовикриття персонажів. У гуморесці ж життєві явища зображує в добродушному, жартівливому тоні, окремі вади людини піддає легкій, доброзичливій насмішці.
А у власне винайденому жанрі – усмішці – Остап Вишня вносить ліричне забарвлення в гумористичну розповідь.
Вперше в гумористично-сатиричній
Павло Михайлович Губенко, великий Остап Вишня, мав у своєму арсеналі багато неповторних засобів творення комічного. Це і змішання стилів: про героїчне – у гумористично-побутовому стилі, про побутове – у героїчно-піднесеному із вживанням відповідної лексики. Часто він вдавався в гуморесках до наслідування ділових паперів (автобіографії, протоколу, заяви, ділового листа), наукових трактатів.
Письменник – добрий знавець різних галузей науки, культури, народного господарства, тому в мові його творів багато професіоналізмів, ужитих зі знанням справи. Остап Вишня був не меншим знавцем і живої народнорозмовної стихії: у гуморесках ми зустрічаємо і діалектизми, і розмовно-побутові слова, часто індивідуально окреслені, і влучні прислів’я та приказки, трансформовані дотепи. Це надає його гуморескам неповторного мовного колориту.
У “Мисливських усмішках” Вишня, хоч і залишається вірним своїй гумористично-сатиричній манері, виступає глибоким ліриком, майстром пейзажних картин. Ось, наприклад, така: “Розчудесні місця на річці, на Північнім Дінці… Вам ніколи там не доводилося бувати? Коли не доводилося, – обов’язково побувайте.
…А пливти вам треба в червні… Ви потихеньку пливтимете і милуватиметеся чудесними краєвидами: ліворуч зеленітимуть заливні луки, – зелені вони, ті луки, зелені та запашні, уквітчані і ромашкою, і конюшиною, і дзвіночками…
І скільки ви пливтимете, весь час вітатимуть вас своїм щебетанням веселі жовтобрюшки, канарейкові трясогузки, підпадьомкатиме на вашу честь перепел і дерчатиме деркач.
З прибережного пісочку з посвистом зриватимуться кулички, а в затоці, вкритій лататтям та білими лілеями, мов почесний вартовий, вас зустрічатиме сіра чапля.
На правому, високому березі в кущах ліщини розриватимуться солов’ї…”
Читачів приваблюють простота викладу і задушевний тон Вишневих усмішок, несподівані висновки, поетизація побутових деталей, а найбільше – делікатний сміх автора з вад окремої людини та ущиплива іронія й сатира, коли йдеться про явища, що ганьблять саму людську природу. ?
(2 votes, average: 2.50 out of 5)