Основні мотиви роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”

Оповідальна структура роману Достоєвського “Злочин і покарання” достатня складна. У центрі роману – теорія головного героя, Раскольникова. Навколо лінії головного героя складно взаємодіють, переплітаючись, сюжетні лінії інших персонажів. У добутку безліч символічних пейзажів, інтер’єрів, художніх деталей. Крім того, у єдиний значеннєвий вузол стягнуто кілька різних мотивів роману, кожний з яких по-своєму реалізується всюжете.

По-перше, це мотив крові, що супроводжує головного героя з перших сторінок роману. Мотив цей виникає

в першому сні Раскольникова, коли він бачить себе дитиною, на очах якого забивають нещасного коня. У нестямі він кидається до забитого савраске й, плачучи, цілує її закривавлену морду. Про кров нагадують і червоні сорочки мужиків біля шинку, червоність їхніх осіб. Після вбивства баби-процентщици руки Родіона забруднені кров’ю Він витирає їх об червоний гарнітур, машинально думаючи про те, що “на червоному кров неприметнее”.

Допомагаючи перенести в будинок покаліченого Мармеладова, Розкольників знову “замочився кров’ю”. “-А як ви, однак ж, кров’ю замочилися, – помітив Никодим Хомич,

розглянувши при світлі ліхтаря кілька свіжих плям на жилеті Раскольникова. – Так, замочився… я весь у крові! – проговорив з якимось особливим видом Розкольників… “. Визнання Раскольникова символічно: він дійсно “весь у крові”, на совісті його кров Алени Іванівни, кров ні в чому не винної Лизавети.

Мотив крові зливається у романі з мотивом смерті. Мотив цей також задається в першому сні Раскольникова. У ньому він бачить покійного батька, згадує про покійну бабусю, покійного братика. У цьому ж сні на смерть забивають нещасну лошаденку. Мотив смерті супроводжує Раскольникова й далі.

Його “жовта камора” нагадує Пульхерии Олександрівні труна. Після свого злочину Розкольників випробовує почуття відчуження від людей, стає духовно мертвий “Я себе вбив, а не старушонку”, – усвідомлює раптом він. Характерно, що у романі безліч смертей. Розкольників убиває бабу-процентщицу й Лизавету.

Мармеладов на смерть задавлений багатою коляскою. Катерина Іванівна вмирає від сухоти Свидригайлов кінчає життя самогубством. Від гарячки вмирає Пульхерия Олександрівна.

Відчутно звучить у романі й мотив духоти. Людині в Достоєвського не тільки “нікуди йти”, але й нема чим дихатися Уже на початку роману письменник зауважує, що “на вулиці жару стояла страшна, до того ж духота, штовханина, усюди известка, лісу, цегла, пил і той особливий літній сморід, настільки відома кожному петербуржцеві, не спроможному найняти дачу…” У распивочной, куди спускається Розкольників, так задушливо, що “нестерпно сидіти”, і повітря до того просочений винним заходом, що від одного цього повітря за п’ять мінут можна зробитися п’яним.

Коли Розкольників іде в контору, на вулиці коштує нестерпна жара, “знову пил, цегла й известка, знову сморід із крамничок і распивочних”. Страшна духота коштує й на сходах у будинку, де розташована контора Приїхавши в Петербург, Пульхерия Олександрівна зауважує, що в кімнаті в Родіона дуже задушливо. Однак, вийшовши на вулицю, вона почуває ту ж нестерпну духоту: “Тут і на вулицях, як у кімнатах без кватирок. Господи, що за місто!

” Характерно, що Раскольникову не вистачає повітрю навіть у сні У третьому сні Родіона йому представляється “пізній вечір”. “Сутінки згущалися, повний місяць світлішав усе яскравіше і яскравіше; але якось особливо задушливо було в повітрі… пахнув вапном, пилом, стоячею водою”. Мотив духоти розвиває й Порфирій Петрович у розмові з Раскольниковим. Догадавшись про злочин Раскольникова, Порфирій умовляє його з’явитися з винної і як би ненароком зауважує: “Вам, по-перше, давно вже повітря перемінити треба”.

В іншому місці слідчий зауважує: “Вам тепер тільки повітрю треба, повітрю, повітрю! ” Порфирій має на увазі умови життя Раскольникова, причому не тільки важке матеріальне становище його, але й область інтелектуальних інтересів. Слідчий упевнений у винності Раскольникова й переконує його з’явитися з винної.

Родіон говорить про можливу втечу, однак Порфирія анітрошки не бентежать думки Раскольникова: “Та й чого вам у перегонах? У перегонах паскудно й важко, а вам насамперед треба життя й положення певного, повітрю відповідного, ну а чи ваш там повітря? ” Порфирій Петрович говорить тут про загальну атмосферу життя Раскольникова, його інтелектуальних інтересах і моральних запитах, про коло спілкування, до якого Родіон звик Важко й задушливо робиться Раскольникову, коли він іде від Свидригайлова, переконавшись у ньому “як у самому пустейшем і ничтожнейшем лиходії у світі”. Таким чином, мотив духоти здобуває у романі різне звучання.

Це й вічна духота Петербурга. Це й постійна духота, що супроводжує головного героя. Раскольникову задушливо не тільки у своїй тісній комірці або на курні петербурзькі вулицях Задушливо йому й у сні, задушливо від власних оман, від своєї приреченої на смерть теорії.

Душу його начебто блукає в лабіринті. Інший мотив, що супроводжує у романі образ Раскольникова, – це мотив сміху, карнавалу, буфонади. Мотив цей звучить уже в першому сні героя Сміх і регіт мужиків, смішки товстої й рум’яної баби супроводжують лиходійство Миколки. Щось начебто глузування чудиться Раскольникову в очах Алени Іванівни, коли він приходить робити свою “пробу”.

Зі сміхом герой у перший раз приходить на квартиру Порфирія Петровича. Сам Порфирій має бадьоре й глузливе вираження особи, він поминутно сміється. Коли Розкольників прийшов до нього вдруге, Порфирій “закотився вже таким сміхом, що майже почервонів”. Слідчий увесь час дивився на Раскольникова з “лукавою усмішкою”, “зберігаючи самий веселий і глузливий вид”. Родіон же сміявся “зовсім припадочним сміхом”.

Характерний і сама розмова героїв. Розкольників міркує про комічні думки, про дотепність, про буфон, згадує Гоголя. Тут виникає мотив маски, карнавалу, де змішане чорне й біле, добре й зле. Порфирій, персоніфікуючи собою букву закону, тобто “офіційне добро й справедливість”, практично знущається з Розкол ьниковим, психологічно придушуючи його, намагаючись загнати вугол.

Розкольників же, виступаючи проти всесвітнього зла, двічі робить убивство. Відбувається змішання моральних катеГорей, коли під маскою добра таїться зло, під маскою життя – смерть. Щодо цього досить символичен питання, заданий Порфирієм що йде Раскольникову: “Тепер на іменини-з?” “На похорони”, – відповідає Розкольників. Мотив сміху звучить і в інших епізодах роману.

Холодно-ненависна й торжествуюча посмішка з’являється на губах міщанина, що обвинувачує Раскольникова в убивстві. У третьому сні героя вбита їм старушонка заливається тихим, нечутним сміхом, що потім переходить вхохот. У цьому сні Розкольників бачить себе на верху сходів – на сходах і внизу його оточує велика кількість людей, і всі вони сміються.

“Перед нами образ всенародного осміяння, що розвінчує, на площі карнавального короля-самозванця”, – пише про цю сцену М. Бахтин. Таким чином, основний зміст даного мотиву – розвінчання Раскольникова. Сміх, що оточує героя протягом усього оповідання, разом знищує всю важливість, серйозність теорії Раскольникова.

Так, поволі в Достоєвського задається мотив приреченості ідеї героя. Нежиттєздатність, приреченість теорії Раскольникова підкреслюється й іншим мотивом вромане. Це мотив сп’яніння, марення, хвороби. На початку роману, коли герой виходить із будинку, йому поминутно попадаються п’яні.

Один з них, якого провозили в цей час по вулиці на величезному возі, обізвав Раскольникова німецьким капелюшником, натякаючи на його стару циммермановскую капелюх. Вийшовши від Алени Іванівни після своєї “проби”, Розкольників шелпо тротуару “як п’яний, не зауважуючи перехожих і зіштовхуючись із ними”. Потім він спускається в распивочную, де все настільки просочено винним заходом, що, здається, “від одного цього повітря можна було в п’ять мінут зробитися п’яним”. У распивочной Розкольників вислухує сповідь п’яного Мармеладова.

Незабаром герой зустрічає на вулиці п’яну дівчину, що переслідує невідомий пан. У своєму першому сні Родіон бачить шинок, безліч п’яних мужиків, п’яного Миколку. У стані між сном і явою Раскольникову знову представляється “биллиард в одному трактирі…

Распивочная”. З мотивом сп’яніння у романі зливається мотив хвороби. Так, у хворобі Раскольникова впевнені Разумихин, Пульхерия Олександрівна, Дуня, Настасья. Родіона навіть спостерігає доктор – Зосимов.

Характерно, що під час убивства самому Раскольникову двічі приходить думка про те, що він “сумасшествует”. Убивство настільки огидно самій природі людської, що Достоєвський дорівнює стан свого героя до сп’яніння, маренню, хворобі Свідомість Раскольникова начебто затягнута завісою, що спотворює щире положення речей. Мотив хвороби підкреслює “бредовость” теорії героя, її хибність, обманливість. Таким чином, в “Злочині й покаранні” втілилася безліч мотивів, які тісно переплетені. Кожний з них пов’язаний з ідеєю головного героя, і в кожного мотиву своя особлива функція в сюжеті роману.

Мотиви крові й смерті практично буквально реалізуються в сюжеті. Мотив духоти довершує похмуро-гнітючу тональність роману Мотив сміху, карнавалу й мотиви сп’яніння, марення, хвороби розвінчують ідею Раскольникова, підкреслюють її помилковість, нежиттєздатність