Осінній день. Твір-опис за картиною О. Нечипоренка “Осінній наспів”
Добре опинитися у розпал золотої осені біля лісного озерця. Після довгої дороги на березі улаштовуємо привал. Сідаємо на повалене дерево і завмираємо у німому захопленні. У дзеркалі води – золоті відблиски природи, що в’яне. В озері міниться золотими барвами листя старих величезних дерев. Вони – мов вартові озера. Дерева майже впритул підійшли до води і застигли біля самісінького берега. – Берег озера облямований ше блідо-зеленими заростями, шо також віддзеркалюються у воді. Але ця зелень не в змозі суперничати із золотом природи,
А згори в озерну гладінь дивиться небесна синява. Здається,’ що від цієї синяви віє морозцем. Синій морозний подих неба приглушують великі білі хмари. Вони також відбиваються в озері. Білизна хмаринок наче нагадує про близький холод, про білий сніг. Я вдивляюсь у цю красу золотої осені і відчуваю, шо чогось не вистачає. Птахів! Проте озеро не самотнє – його не покинули дикі качки. Просто вони десь ховаються у заростях. Чується плескіт води. Це, мабуть, риба плескотить,