Поезію видатного французького поета Поля Верлена визначають як щоденник довгих мандрів його душі в морі життя. Для того, щоб зрозуміти її, треба ознайомитись з життєвим шляхом митця. Сумні осінні пейзажі майже завжди акомпанували почуттям, світобаченню і світосприйняттю Верлена. Його поезія – це лірична сповідь, історія переживань. У першій збірці сонетів автор писав: “… моя душа народилася для жахливих катастроф”. Це пророцтво підтвердилось життям: боротьба за політичну волю, спроба доброго сімейного існування, пошуки Бога, трагічна
дружба з А. Рембо, ув’язнення, злидарювання. Але ці особисті негаразди поета тісно пов’язані зі змінами епох, бо справжній митець тонко і глибоко відчуває всі життєві негаразди. Його душа прагне гармонії світу, краси, чистоти людських відносин. А все, що відступає від цього, є злом, жорстокістю. Генріх Гейне, видатний німецький поет, так сказав про Верлена: “Світ розколовся, і тріщина пройшла крізь поетове серце”. І народжуються вірші, повні відчаю, гніву, тривоги, туги. Цей біль душі породжує образ сумних осінніх пісень. У віршах П. Верлена на першому місці знаходиться не відображення подій, а навіювання
певного настрою. Тому його поезії – це не барви, а їх відтінки. Вірші дуже музикальні, і їх мелодія сильно впливає на читача: “Найперше – музика у слові!”. “Щоб вірш твій завжди був крилатий, щоб душу поривав шукати нову блакить, нову любов”. Для поетизації вірша Верлен створює нову будову строфи, незвичність римування. Якщо музичність вірша передає настрій поета, то сюжети і образи – те, чого прагнула його душа. Поль Верлен використовує описи природи для відображення у ній відповідних своїх переживань. У вірші “Вже пройшла зима”, присвяченому нареченій поета, відображається надія автора на земне щастя: Це блакитне небо – лиш вінець лазурі, Що в душі сміється світломолодій, Це моя весна, це кінець зажурі, Це велике свято здійснених надій. Але життя руйнує мрії і надії. І вже у вірші “Романси без слів” відчуваються печаль і туга: “Так тихо серце плаче, Як дощ шумить над містом”. У ранній збірці “Меланхолія” відчуваємо пригнічений стан, байдужість і розірваність з навколишнім світом. Поет прагне вирватись на волю, до світла, але не може. І це породжує безвихідь життєвого шляху: Життям утомлена, пойнята жахом смерті, Моя душа – мов бриг, що поміж хвиль і криг Щомиті жде кінця в безжальній круговерті. Настрій осіннього смутку зображений і у вірші “Осіння пісня”. Це і пейзаж осені, і пейзаж душі поета водночас. Відповідність станів душі й природи у цій поезії інтуїтивна, символічна: Неголосні Млосні пісні Струн осінніх Серце тобі Топлять в журбі, В голосіннях… Слово у поета діє не стільки прямим своїм предметним значенням, скільки смисловим ореолом. Поезія П. Верлена відкрила нові можливості у відтворенні найскладніших переживань. Інтуїція поета допомогла йому знайти такі форми вірша, в яких він поєднав мелодію і зміст, відтінки стану душі і зовнішні образи. Творчі надбання митця надали поштовх до розвитку нових пошуків молодих поетів, які перетворили його на своєрідний літературний маніфест. Лірика П. Верлена наближає нас до великої таємниці Всесвіту – поетичної душі, яка страждає і плаче від болю, нагадуючи плач скрипки, смичком якої була доля поета, що зривала з її струн сумні осінні пісні.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)