Оповідання – Зігфрід і Лімузен
Оповідання ведеться від імені оповідача, якого звуть Жан. У січні 1922 р. він переглядає німецькі газети, щоб знайти хоч одну добру слово про Францію, і раптом натикається на статтю, підписану ініціалами “З. Ф. К. “, де майже дослівно повторюються фрази з розповіді його друга Форестьє, зниклого без вісті під час війни. На подив Жана, у наступних опусах нахабний плагіатор ухитрився запозичити дещо з неопублікованої спадщини Форестьє.
Загадка здається нерозв’язною, але тут сама доля посилає Жану графа фон поціляйте. Колись Жан любив поціляйте
Вислухавши розповідь Жана про таємниче плагіатори, Цедьтен обіцяє все з’ясувати і незабаром повідомляє з Мюнхена, що З. Ф. К., можливо, не хто інший, як Форестьє. На самому початку війни на полі бою підібрали голого солдата у гарячковому маренні – його довелося заново вчити їсти, пити і говорити по-німецьки. Йому дали ім’я Зігфрід фон Кляйст на честь найбільшого героя Німеччини і самого проникливого з її поетів.
Жан відправляється до Баварії з фальшивим канадським паспортом. Коли вона виходить із поїзда, на серці у нього стає важко – тут навіть від вітру і сонця тхне Німеччиною. У цій країні брови у апостолів нахмурені, а у богородиць вузлуваті руки і відвислі грудей. В очах рябить від штучної порожній реклами. Настільки ж жахлива й неприродна вілла “Зігфрід” – її дряхлість прихована побілкою. Німці дорікають французів за пристрасть до рум’янам, а самі гримують свої будівлі. У людини, що вийшов в темний сад, є всі незаперечні прикмети жителя Німеччини – окуляри в підробленій черепаховій оправі, золотий зуб, загострена борідка. Але Жан відразу дізнається Форестьє – яке сумне переміна!
Жан поселяється в кімнаті, вікна якої виходять на віллу. Перш ніж зустрітися з другом, він їде на трамваї до Мюнхена й блукає по місту з почуттям переваги, як і личить переможцю. Колись він був тут своєю людиною, але минулого не повернути: від колишніх щасливих днів залишилася тільки Іда Ейлерта – свого часу Жан любив трьох її сестер. Іда приносить новини: все тут побоюються змови, на чолі якого стоїть поціляйте. Жан вважає, що боятися нема чого: цільтесь завжди приурочували важливі події до 2 червня, свого дня народження, і план на цей рік вже складений – поціляйте вирішив залікувати зуби і почати книгу про Схід і Захід.
У будинок Зігфріда Жана уводить старий знайомий – принц Генріх, Спадкоємець Сакс-Альтдорфского престолу народився в один день із німецьким імператором і навчався разом з ним: хлопчики завжди сварилися на уроках англійської та мирилися на уроках французької. Принц набагато перевершує шляхетністю свого жалюгідного кузена – досить порівняти їх дружин і дітей. Палкі і відважні нащадки принца Генріха склали цілу повітряну флотилію – нині всі вони вбиті або понівечені.
Жан стежить з вікон за тим, як одягається Зігфрід: Форестьє завжди любив білу білизну, а тепер на ньому лілова фуфайка і рожеві кальсони – такі ж були під мундирами поранених пруссаків. Винести цього не можна: потрібно викрасти Форестьє у зберігачів золота Рейну – цього сплаву німецької наївності, пишності і лагідності. Іда приносить циркуляр німецького штабу про навчання втратили пам’ять солдатів: до них належало приставляти доглядальницею пишногруду блондинку з рум’яними щоками – ідеал німецької краси. З будинку Форестьє виходить жінка, що відповідає всім параметрам циркуляра. У руках у неї оберемок троянд, Форестьє а дивиться їй услід, наче сновида.
За рекомендацією принца Генріха Жан проникає до Зігфріда як вчителя французької мови. У домашній обстановці він зауважує ті ж гнітючі зміни, що і в одязі: раніше квартира Форестьє була заставлена чудовими дрібничками, а тепер всюди розвішані великовагові вислови німецьких мудреців. Урок починається з найпростіших фраз, а на прощання Зігфрід просить надсилати йому зразки французьких творів. Першому з них Жан дає заголовок “Соліньяк” і детально описує каплицю, собор, кладовище, струмок, ніжний шелест тополь Лімузену – провінції, де обидва друзі народилися.
Поціляйте знайомить Жана з доглядальницею Клейста. Втім, п’ятнадцять років тому Жан вже бачив Єву тло Швангофер в будинку її батька – сльозливого романіста, улюбленця німецьких домогосподарок. А поціляйте розповідає Єві про свою першу зустріч з Жаном: до вісімнадцяти років він страждав на кістковий туберкульоз, ріс серед старших, всіх людей представляв немічними, але на карнавалі в Мюнхені перед ним раптом постало вісімнадцятирічної особа з білосніжними зубами і блискучими очима – з тієї пори цей француз став для нього втіленням юності і радості життя.
Після другого заняття Жану сниться сон, ніби він перетворився на німця, а Клейст став французом: морок і тяжкість згущуються навколо Жана-німця, тоді як француз-Клейст на очах знаходить повітряну легкість. Потім до Жана є Єва, яка справила необхідні розвідки: марно Жан прикрився канадським паспортом – насправді він уродженець Лімузену. Єва вимагає залишити Клейста в спокої: вона не допустить його повернення в ненависну Францію. У відповідь Жан каже, що не має злоби до ганебною Німеччини: архангели, давши Франції перемогу, відняли у неї право ненавидіти. Нехай німецькі дівчата моляться про синів, які помстилися б Франції, зате французькі студентки, які вивчають німецьку мову, покликані до великої місії – просвіщати переможених.
В Мюнхен приїжджає Женев’єва Прат, колишня кохана Форестьє. Утрьох вони відправляються до Берліна, де їх наздоганяє Єва. Боротьба за Клейста триває: Єва намагається викликати ненависть до французів тенденційною підбіркою газетних вирізок, і Жан у черговому творі нагадує Друга про найбільшому лімузенського поета Бертраном де Борна. На урочистостях на честь Гете Жан згадує про січневий ювілеї Мольєра: якщо перші нагадують тужливий спіритичний сеанс, то другий був іскрометним святом життя. Гидота Берліна вселяє Клейста огиду, і вся компанія перебирається в Зассніц – саме там знаходиться госпіталь, де з Форестьє зробили німця. Жан спостерігає за Євою і Женев’євою: монументальна німецька красуня не витримує ніякого порівняння з граціозною та природної француженкою. Женев’єва володіє даром справжнього співчуття – вона зцілює людські прикрості однією своєю присутністю. Клейст метається між двома жінками, не розуміючи своєї туги. Насправді він повинен вибрати країну.
Безтурботний відпочинок переривається бурхливими подіями: у Мюнхені відбулася революція, і граф фон поціляйте оголосив себе диктатором. Взявши напрокат автомобіль, компанія їде до Баварії: їх пропускають вільно, бо громадянин З. Ф. К. отримав запрошення увійти до нового уряду. У Мюнхені з’ясовується, що поціляйте захопив владу в день свого народження. Жан через непорозуміння потрапляє до в’язниці: його випускають на волю через чотири дні, коли поціляйте відрікається від трону. Колишній диктатор оголошує привселюдно, що Клейст – зовсім не німець. Вражений Зігфрід вкривається на віллі Швангоферов. Йому читають повідомлення з різних країн, і він намагається вгадати свою невідому батьківщину. Останнім ударом стає для нього смерть тендітної Женев’єви, яка пожертвувала здоров’ям і життям, щоб розкрити йому очі. Вночі Жан і Зігфрід сідають в поїзд. Забувши важким сном, Клейст щось бурмоче по-німецьки, але Жан відповідає йому тільки по-французьки. Час біжить швидко – ось уже за вікнами прокидається рідна Франція. Зараз Жан грюкне одного по плечу і покаже йому фотографію тридцятирічної давності, підписану його справжнім ім’ям.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)