Композиційна особливість оповідання “Доля людини”

У роки Великої Вітчизняної війни Михайло Шолохов – військовий кореспондент, автор нарисів – у їхньому числі “Наука ненависті” (1942), що одержали великий суспільний резонанс, глави незакінченого роману “Вони боролися за батьківщину” друкувалися протягом післявоєнних десятиліть. В 1957 р. Шолоховим написане оповідання “Доля людини”, що ввійшов у золотий фонд добутків про боротьбу народу з німецько-фашистськими загарбниками

Оповідання присвячене Е. Левицкой. На листи до неї Шолохова ми вже неодноразово посилалися, і

ця присвята як би підкреслює наступність оповідання й попередньої творчості письменника

Принципово новим в оповіданні Шолохова було те, що письменник показав як позитивного героя часу людини, що прошли німецький полон. (До речі, таким був шлях і лейтенанта Герасимова в “Науці ненависті”). Люди такої трагічної долі довгий час піддавалися репресіям, їм не було місця на сторінках літературних творів. Тому, зустрівши ще в 1946 р. з тим, хто став прототипом образа Андрія Соколова, Шолохов не міг реалізувати свій задум. Він не належав до того типу письменників, хто міг свідомо писати “у стіл”, не сподіваючись на

публікацію. Він виступив зі своїм оповіданням на сторінках “Правди” тільки в період “відлиги” – після ХХ з’їзду партії, що положили кінець культу особистості Сталіна й пов’язаної з ним системою заборон

Приватне життя головного героя Андрія Соколова включена в конкретний час реальних історичних подій; герой (він народився в 1900 р.) – ровесник ХХ століття, що прийняв на свої плечі всі його соціальні катаклізми. Він вистояв у трагічних випробуваннях – німецький полон, загибель сім’ї – які послала йому доля

Сама помітна композиційна особливість “Долі людини” – побудова за принципом “оповідання в оповіданні”. Воно пов’язане з наявністю в добутку двох суб’єктів свідомості й мовлення, що послідовно викладає його художні події: властиво оповідача, персонально не позначеного, і героя – Андрія Соколова. В основі структури оповідання лежить прийом композиційного обрамлення: сповідь героя укладена в рамки мовлення оповідача. Оповідання Соколова виділений в особливу художню єдність декількома способами

Він відмінний від мовлення оповідача за своєю зовнішньою формою, оскільки остання представляє із себе типовий Іch-Erzahlung, а слово героя дане як розповідь. Мовлення Соколова маркіроване стилістично, його оповідання ставиться до минулого, має інший об’єкт зображення, ритм і тональність

У силу такий підкресленої виделенности оповідання Соколова одержує особливу значимість, воно стає текстом у тексті, добутком у добутку, здобуває інший вимір, перетворюється в значеннєвий центр шолоховского утвору. Тому кожне слово одержує в сповіді героя особливу вагомість. Приміщення ж оповідання Соколова усередину іншого оповідання створює між ними складні відносини: герой і його життя стають об’єктом емоційного осмислення з боку оповідача, у яке включається й читач

Мотивування оповідання Соколова носить нарисовий характер, оповідач повідомляє читача те, що він почув від героя під час їхньої випадкової зустрічі на березі ріки, коли Соколов прийняв письменника за “свого брата” шофера. Зрозуміло, функція цього прийому в Шолохова складніше. Соколів бачить у слухачі людини й свого покоління, і своєї долі. Це визначає природність, граничну відвертість і поліфункціональність його монологу. Закордонна критика звернула увагу на те, що в “Долі людини” сполучаються исповедальность як елемент стилю й сповідь як жанр (13, 123-129). Мовлення Соколова стає сповіддю, зверненої до оповідача й до себе. Це діалог із собою, роздум про своє життя й життя взагалі, у яких потрібно розібратися. Це оповідання про своє горе й щиросердечне мучення, від якого потрібно звільнитися, прагнення й показати себе, і затвердитися у своїй правоті. У процесі оповідання відбувається якоюсь мірою звільнення Соколова від важких щиросердечних борошн. Місцями монолог Соколова перетворюється в суд героя над собою. У такий спосіб він двунаправлен: звернений до оповідача, у якого Соколов шукає підтримки, розуміння, і до самого себе, стаючи осмисленням своєї долі. Користуючись терміном М. М. Бахтина, його можна назвати діалогічним монологом. Характерно й те, що оповідання Соколова йде майже без усяких пояснень, коментарів з його боку: він уважає, що оповідачеві все понятно, що їхній життєвий досвід і свідомість єдині

Специфічна в шолоховском утворі й форма розповіді

Він зберігає всі свої ознаки, відтворюючи невигадливе, природне мовлення героя й подаючи її саме як чуже індивідуальне мовлення, як зображене слово. І в той же час це хорова, багатоголоса розповідь, не обмежений сугубо професійною або діалектною лексикою.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Композиційна особливість оповідання “Доля людини”

Categories: Шкільні твори

Links