Уважаю, що літературі дуже повезло, тому що є в ній фігура, що всім своїм життям і творчістю затверджує чесність і непідкупність вічних художніх принципів. Для кожного з нас, випускників, томик вибраних поем Ліни Костенко – теперішнє чудо. Читаючи від вірша до вірша, як по сходам, піднімаєшся усе вище й вище на ту духовну вершину, з якої видно всю Україну з її болями й радістю, зльотами й падіннями
На мою думку, так писати може лише теперішня українка, тому що поезія Ліни Костенко – це наша Історія й філософія, наш спосіб мислення, героїка
минулого й проблеми сьогодення. Фігура Ліни Костенко з її досвідом боротьби за національну культуру, за етику людського буття, за цивільну свідомість, з її естетичним новаторством і самобутністю, є визначальної не тільки в українській культурі, але й в історії всієї Європи, перед якою сьогодні так гостро коштують проблеми збереження неповторності національних культур, які виявилися перед погрозою розчинення в мутних водах глобалізації
Ліна Костенко як поетеса володіє якоюсь магічною силою. Її поезія звертається до нас своєю спресованою й виразною мовою, і ми починаємо розуміти все те, що невимовно
дрімало в наших душах, турбувало, болісно турбувало. Л. Костенко як людина – невіддільна від своєї поезії. Зрештою, саме тому я й люблю її вірші, тому що вони допомагають мені жити, відкривають переді мною мир загальнолюдських цінностей, а в найтяжкі хвилини – допомагають вистояти, витримати, не зігнутися. “Народ шукає в геніях себе”, – цей рядок Ліна Костенко присвятила великому Кобзареві. Але хочеться думати, що прийде час і нащадки скажуть: “Народ знайшов себе в Ліні Костенко”.
