Огляд творчості Іван Франко (1856 – 1916)

“Гімн”

І Гімн (від грец. Урочиста пісня) – Урочистий Твір символічно-програмового змісту.

Поезія ввійшла до збірки “З вершин і низин”, яка вийшла у 1887 р. (1893 друге (повне) видання).

У поезії постав образ “вічного революціонера” як одвічного духу, що “тіло рве до бою, рве за поступ, щастя, волю”. Цього прагнення людини не зупинити ніяким реакційним силам, хоч, як свідчить Історія людства, вони впродовж тисячоліть намагалися його умертвити, знищити. Поет підносить хвалу пориву людини до свободи, щастя, указує, що волелюбні

ідеї особливо розкрилися в новітній час. Дух, що тільки “вчора розповився”, простує туди, де розвидняється, гучним голосом кличе до себе мільйони пригноблених і скривджених.

Голос “вічного революціонера”, одвічного бунтаря, що не мириться з неволею, тепер чути в середовищі експлуатованих мас – “по курних хатах мужицьких, по верстатах ремісницьких”. Він дає людям праці наснагу, породжує в них силу й завзяття “не ридать, а добувати хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі”. Поет вірить у велику силу “науки, думки, волі”, що поведе людину до кращого життя. Ритм, закличні

інтонації, високий гуманістичний пафос твору відбивають визвольні настрої українського народу.

Цикд “Веснянки”

Алегоричний цикл зі збірки “З вершин і низин”, оснований на антитезах і паралелізмах. У творах утверджується непереможність нового в суспільному житті. Передові ідеї поета знайшли втілення в художніх образах (поезії “Дивувалась зима”, “Гріє сонечко”, “Гримить!”, “Земле, моя всеплодющая мати…” “Уіуєгє тетепіо!” та ін.)

У поезії “Гримить!” Символом приходу нової “благодатної пори”, котра відроджує природу, є грім провісник благодатних, щасливих змін, на які чекають мільйони українців. Суспільні ” Хмари ” багатозначний образ, що характеризує не тільки благодатну, плодотворну зливу, а й намагання старих сил врятувати прогнилу систему.

Основний композиційний прийом – паралелізм – зіставлення явищ природи і людського життя (тому твір складається з двох частин).

Основні художні прийоми – алітерація, анафора, епіфора.

Алітерація зумисне надмірне повторення однакових приголосних звуків з метою створення звукового образу зображуваного або посилення інтонаційної виразності мови.

Анафора (від грец. Виношення нагору, повторення) Єдинопочаток, повторення

На початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів,

Синтаксичних конструкцій.

Епіфора (від грец. Повторення) (єдинозакінчення) повторення однакових слів чи

Синтаксичних конструкцій у кінці віршованих рядків, строф чи речень, розділів (у

Прозі).

У рядках поезії “Уіуєгє Тетепіо!” І. Франко конкретизує смисл латиномовної назви твору пам’ятай, що живеш! Весна пробуджує людей, спонукає до діяльності, змиває смуток та безнадію, дає нові сили. Останні рядки твору є головною думкою, яку втілює автор:

Лиш боротись – значить жить… “Уіоеге тетепіо!”

Алегорія (від грец. Інший, говорю) – Інакомовлення; троп, у якому абстрактне поняття

Яскраво передається за допомогою конкретного образу.

Антитеза (від грец. Протиставлення) Особливо підкреслене протиставлення

Протилежних життєвих явищ, понять, думок.

Паралелізм Паралельне зображення двох і більше явищ із різних сфер життя

(порівняння у формі зіставлення; на відміну від порівняння у паралелізмі змальовувані

Картини пов’язуються між собою не тільки синтаксично, а й логічно.

Збірка “Зів’яле листя” (підзаголовок “Лірична Драма “)

Третя поетична збірка І. Франка, що вийшла За Життя поета двома виданнями (1896, 1911), народжена особистими і суспільними негараздами, про що свідчить підзаголовок “Лірична драма”.

М. Коцюбинський назвав збірку визначним явищем лірики: “Це такі легкі, ніжні вірші з такою широкою гамою чувств і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, спрівцеві Кохання і настроїв”.

У поезіях збірки відкривається трагедія закоханого серця. Перед читачем – ліричний герой зі складним внутрішнім світом, цікавою життєвою історією, морем думок, переживань мрій.

Збірка поділяється на три цикли (“жмутки”), вірші в них “зів’ялі листочки”.

Зів’яле листя – алегоричний образ, що символізує “завмерлеє в серці кохання”.

Ліричний герой боляче переживає любов без взаємності, це породжує в його душі песимізм. Але Франко не ототожнюється зі своїм ліричним героєм, поет підносить кохання на небувалу височінь, співпереживає з ним, але не поділяє його думки про самогубство.

І, Франко передає трагедію нерозділеного кохання, його беззахисність та вразливість.

“Другий жмуток” написаний у народнопісенній манері, багато поезій стали піснями і романсами (“Ой ти, дівчино, з горіха зерня…”, “Червона калино, чого в лузі гнешся?..”, “Чого являєшся мені у сні?”). Поет намагається в природі знайти співзвучність своїм стажданням, розраду в них.

Автобіографічною є поезія “Тричі мені являлася любов”. І. Франко змальовує, озвучує її різнотональними звуками: перша “несміла, як лілея біла, з зітхання й мрій уткана” {юнацьке кохання до Ольги Рошкевич), друга “гордая княгиня”, “таємна й недоступна, мов святиня” (до Юзефи Дзвонковської, яка невиліковно хворіла і померла передчасно), третя “гордая душа”, “женщина чи звір” (Целіна Журовська, яка завдала Франкові страждань).

Поезія “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…” належить до інтимної лірики. Образ коханої всіляко підноситься в уяві героя. Не випадково образ дівчини певною мірою протиставляється характерові дівчини. Проте це не свідчить про її черствість або жорстокість. Вона просто не любить парубка. Закоханий її не осуджує, навпаки, він захоплений красою її очей, їх чаром. Звідси поєднання контрастних оцінок, які передають збентеженість душі юнака.

“Украдене щастя” (1893)

Соціально-психологічна драма написана за сюжетом народної “Пісні про шандаря”, у якій розгортався мотив руйнування сім’ї. Головна героїня, видана з примусу заміж за нелюба, дізнавшись про появу коханого, якого вважали загиблим, вирішила повернути собі хоч крихітку особистого щастя.

Головні персонажі: Анна, її чоловік Микола Задорожний та жандарм Михайло Гурман (коханий Анни).

“Мойсей” (1905)

Поема є одним з найкращих творів цього жанру. І. Франко сподівався, що революційна хвиля, яка піднімалася в Росії, принесе визволення й українському народові. Для реалізації гостроактуальної суспільно-політичної проблеми Франко обрав біблійну Історію про те, як старозавітний пророк Мойсей вивів єврейський народ з єгипетської неволі. Поема спроектована на сучасну авторові дійсність. У цьому переконує пролог до твору, безпосередньо звернений до рідного “замученого, розбитого” народу (“Народе мій, замучений, розбитий”).

Автор розмірковує над долею рідного краю, поневоленого сусідніми державами, які його “скували й запрягли на вірність”; пророкує відродження України в процесі невідворотного поступу історії, вірить у те, що вона засяє “у народів вольних колі”.

Твір характеризується своєрідною строфічною будовою (використана терцина).

Терцина – 1) віршова форма з трирядкових строф, у якій римуються між собою перший і третій рядки, а Другий рядок римується з першим і останнім рядками наступної строфи; 2) вірш, написаний у такій формі.

Фрагмент прологу до поеми “Мойсей”

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних

Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм

Укрита злість, облудлива покірність

Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність?

Невже тобі лиш не судилось діло,

Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма стільки серць горіло

До тебе найсвятішою любов’ю,

Тобі офіруючи душу й тіло?..

0 ні! Не самі сльози і зітхання Тобі судились! Вірю в силу духа

1 в день воскресний твойого повстання… Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі, Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом, Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий, По своїй хаті і по своїм полі…