Метафора, її різновиди та функції в ліриці Ліни Костенко

Теорія метафори грунтовно розроблена світовою літературно-теоретичною наукою, над її проблемами працювало багато відомих теоретиків літератури від античності до наших днів, знаходячи все нові й нові грані цього тропа.
Для уточнення художніх функцій метафор у ліриці Ліни Костенко та їх різновидів ми користуємося такою класифікацією:
– класична метафора;
– метафора-уособлення з його різновидами: метагоге, прозопопея або персоніфікація;
– генітивна метафора (метафора родового відмінка);
– метафора орудного відмінка;

/> – розкрита, розшифрована метафора;
– метафора-прикладка;
– метафора-симфора;
– метафора-метонімія;
– ланцюжки метафор;
– метафора-метаморфоза;
– текст-метафора;
– метафоричний епітет.
Аналіз метафор у ліриці Ліни Костенко за поданою класифікаційною схемою дав цікаві результати, які викладаємо нижче.
Класична метафора, узагальнене визначення якої міститься в І. Качуровського [1], не посідає великого місця в ліриці поетеси. Частотність її вживання в текстах Ліни Костенко дуже невелика. Для прикладу розглянемо поезію “Настане день, обтяжений плодами”. В цьому

рядку вірша уже маємо класичну метафору. Така метафора близька до символа (твори – плоди). Вона є наскрізною для цієї поезії і бере участь у структуруванні вірша – утворює обрамлену композицію (“душа не створить бутафорський плід”). Крім того, метафора-символ “плід” стає основою філософських роздумів автора щодо характеру “плодів”, їх долі і дає їм ціннісну оцінку: “Не страшно їм ні слави, ні хули”. Метафора “плід” обростає утворенням свого антиподу: “Плід – бутафорський плід”. Означення “бутафорський” створює антитезу на рівні однієї метафори, але з полярним значенням.
Отже, метафора “твір-плід” створена на основі древніх асоціацій, бо “плід” завжди був чимось вартісним, і виступає у різних функціях: вона – символ, вона виконує композиційну роль, створює антитезу і формує весь сюжет поезії “Настане день…”.
Або ось ще така метафора: “О, не тривожте, люди, його прах!” (вірш “Чи зрікся Галілео Галілей?”). Класична метафора “прах” містить у собі декілька відтінків значення, які стають прозорими у контексті: “прах” – це Галілео Галілей, це пам’ять про нього, це його велич у віках і, попри усе, це його непохитність: він не зрікся.
Метафори-уособлення та їх різновиди (метагоге і прозопопея) вживаються Л. Костенко чи не найчастіше (понад 500 разів) [2] і є чи не найвагомішим стилетворчим фактором. Наприклад: “тонесенько плаче ріка”, “колосочки проти сонця жмуряться”, “весна підніме келихи тюльпанів”, “колише хмара втомлені громи”.
Прозопопея або персоніфікація – це надання речам, явищам, поняттям властивостей істот:
Мене ізмалку люблять всі дерева,
І розуміє бузиновий Пан,
Чому верба, від крапель кришталева,
Мені сказала: “Здрастуй!” – крізь туман.
(“Мене ізмалку люблять всі дерева…”)
У поезії “Велосипед ночує на балконі…” прозопопея стає наскрізною і виконує дві функції: композиційну (обрамлення) і функцію антитези, бо з’являється зіткнення і протиставлення “велосипед – коні”. Між початком і кінцем рамки “велосипед – коні” поетеса дає різні образи з переносним значенням: “Сміється кожна квітка конюшини, регоче пилом Сагайдачний шлях”; “Сміються гори, доли і вершини…”; “Сміється хміль…”; “Сміється місяць…”. Таким чином, у вірші стикається все те, що тяжіє до “живих коней” і “велосипеда”. Природа сміється з велосипеда, але що з того: перемагає велосипед, прогрес. У даному випадку “велосипед” стає не тільки основою уособлення, а символом прогресу:
А що із того, що сміються коні?
Нема тих коней. Є велосипед.
Або ще одна строфа з поезії “Син білявого дня і чорнявої ночі…”:
Син білявого дня і чорнявої ночі,
Вечір-мулат підійшов до порога.
Утворений на реалістичній основі метафоризований образ “син: вечір-мулат” уособлюється й стає метафорою-уособленням, прозопопеєю. Крім цього, процесу метафоризації тут служить повтор початкової антитези “білявого-чорнявої” в середині рядка “дня-ночі”, яка є фактором утворення метафори-генітива: “Син… дня і… ночі”.
Нерідко метафори-уособлення в ліриці Ліни Костенко містять у своєму складі інші метафори, найчастіше генітивні, творячи синтез метафори-уособлення і метафори-генітива. Наприклад: “І явори просили Христа ради хоч жменьку тиші у долоні дня”. “В країні сосен, сувидських красунь, зі мною грають в піджмурки суниці”. “Дерева, як закидані шапками, стоять у гронах ще порожніх гнізд” (підкреслення наші – Н. О.).
Лірична героїня Ліни Костенко свій духовний стан прагне передавати саме за допомогою поєднання метафор-уособлень та генітивних метафор: “…Скриплять садів напнуті сухожилля. // Десь грає ніч на скрипці самоти. // Десь виє вовк на нотах божевілля…// Дзвенять світів обледенілі дзбани”.
Поетеса використовує також генітивні метафори, причому понад 200 разів, що робить їх другим за питомою вагою стилетворчим фактором. Генітивні метафори в ліриці Ліни Костенко нерідко утворюють ланцюжки метафор:
Посмішки,
Цвітіння людських облич –
Червоні троянди пристрасті,
Білий гнів ломикаменю,
Колюча шипшина зневаги,
Сині іриси втоми…
(“Посмішки…”)
Або:
У присмеркові доброї дібровості
Пшеничний присмак скошеного дня.
На крутосхилах срібної дніпровості
Сідлає вічність чорного коня.
(“У присмеркові доброї дібровості…”)
Моделі метафор-генітивів бувають різні, деякі з них нарощують при собі додаткові уточнюючі епітети також метафоричного характеру: білий гнів ломикаменю, рубінові розсипища суниць, відлітань сюїта голуба, осінній плач калини, на чорних вітрах світових веремій, пшеничний присмак скошеного дня. В двох останніх прикладах в одному метафоричному виразі зіткнулися два епітети – зображальний і метафоричний – обидва у препозиції, хоча нерідко перед нами інверсія:
Лежить городів гарбузова Мекка.
…дахів похилих старовинні плечі.
(“Після дощів смарагдова діброва…”)
Характер інверсій, як бачимо, також змінюється: у постпозицію виноситься образ найбільш вагомий, значущий. У структурі генітивної метафори може виникнути антитеза, внаслідок чого виникає своєрідний амбівалентний образ, досить частий у Ліни Костенко, яка постійно сприймає дійсність у єдності суперечностей:
Гармонія крізь тугу дисонансів
Проносить ритми танцю по землі.
(“Смертельний падеграс”)
Понад 30 разів зустрічаються у Л. Костенко так звані метафори орудного відмінка: “Сади стоять буддійськими храмами”; “Блискоче ніч перлиною Растреллі”; “Цвіте весна садами”; “Ліхтарі горять коралями”; “Вітри гули віолончеллю”. Зазначимо, що деякі науковці вважають їх не метафорами, а порівняннями, але тут наявна головна ознака метафоризації – створена певна метаморфоза, а значить є певна метафоризація, тому ми розглядаємо ці метафори як аблятивні.
У поезіях Л. Костенкозустрічаємо велику кількість метафоричних різновидів, серед яких досить частою є розкрита, розшифрована метафора (понад 60 таких утворень).
Розкрита метафора – це стислий образ, у якому оголено обидва полюси (те, що порівнюється, і те, з чим порівнюється): “Люстра – електрична сестра орхідей”; “Всі ми – яблуні, облиті купоросом”; “Цей білий світ – березова кора”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Метафора, її різновиди та функції в ліриці Ліни Костенко

Categories: Твори з української літератури

Links