Образи і теми до твору “Злочин і кара” Ф. Достоєвського
Причин для вбивства старої лихварки, у якій він бачив уособлене зло, Родіон Раскольников мав багато – і соціальних, і, так би мовити, філософських. Дуже цікаво, що серед соціальних та суто економічних причин не тільки те, що стосується його особисто, – це коло значно ширше. Автор мовби нанизує на нитку нескінченний ряд. Кімната, що схожа на домовину. Жалюгідний одяг з капелюхом, що кидається у вічі навіть на цих вулицях, а у центрі міста йому залюбки дадуть милостиню. Неможливість продовжити навчання в університеті і влаштуватися на роботу.
Ось нещасна сім’я Мармеладова, де хвора на сухоти жінка б’ється з трьома дітьми, а сам він п’є з відчаю. Його старша донька, яка вимушена піти на вулицю, щоб брат і сестри не померли з голоду. Той самий жеребок, який з часом витягне
А передумовою є випадково почуте, що Лізавета ввечері піде у справах, а стара залишиться сама і що поруч квартири порожні.
На що, на ваш погляд, треба звернути особливу увагу у розмові офіцера і студента, яку почув Раскольников у трактирі? Чому поруч з особистими кривдами й бідами Раскольникова автор показує злидні Мармеладових, тяжке становище Соні, дівчинку на бульварі? Навіщо у романі постаті Лужина і Свидригайлова?
За теорією Раскольникова все людство поділяється на героїв, яким усе дозволено, та “тварей тремтячих”. Звичайно, хочеться вважати себе людиною небуденною, тою, що “має право”. Перевірка цієї теорії практикою, як ми дізналися з роману (та й з історії людства), страшна: підіймаючи себе “надлюдьми”, можна відірватися “від людей”, залишитися “без людей”, задихаючись на самоті. Пам’ятаєте, як після вбивства Родіону важко у колі близьких, біля матері і сестри? Тому, хто переступив, назад не повернутися. Якщо переступив карний закон, тебе покарає суспільство, якщо моральний, тебе каратимуть люди і сам каратимешся, доки ти людина у вищому розумінні слова.
Образи Лужина і Свидригайлова як застереження на цьому шляху, можливому шляху героя і навіть читача.
Здавалося б, Лужин стережеться букви закону. Але наскільки огидне його ставлення до нареченої та її матері, коли він вважає, що вони цілкоїй в його руках! Визнаючи тільки владу грошей, він не розуміє їхньої образи, обурення і вважає, що наречена підняла голову, тільки дізнавшись про спадщину Марфи Петрівни. Щоб помститися, він хоче вразити якнайболюче: виставити у поганому світі Раскольникова. Для цього гідні усі засоби, навіть звинувачення у крадіжці беззахисної дівчини у самий день поховання батька, безсовісна підробка з грішми. Ця людина не доходить до останньої межі, з якої вступає в силу карний законі але хіба не стає від цього менш огидною!
Свидригайлова показано більш різнобічно, за ним більше порушень різного масштабу, як карних, так і просто моральних, суто людських. Він теж користується перш за все власним “еgо”. Але є в ньому остання краплина совісті, яка та може сприймати чужі бажання й волю, допомагає цінувати чужі чесноти. Доводи чи Дунечку до відчаю, спекулюючи на її вболіванні за брата, він все ж таки від” пустить дівчину, схилившись перед її моральною силою, людяністю і чистотою, Більш того, йдучи з життя, де все набридло, він потурбуєтья про інших, зробить цілу серію добрих справ: забезпечить сиріт Мармеладових, дасть Соні змогу по” їхати за Родіоном, допоможе своїй малолітній іграшці – нареченій…
Може, десь у підсвідомості він сам жахнувся від скоєного ним у житті? А в історії людства є ще жахливіші втілення цієї теорії “надлюдини”. Від прооЯ того, на перший погляд; вседозволу не так вже й далеко до Ніцше, Гітлера. Цей роман, незважаючи на цікавий детективний сюжет, на психологічну гли бину, здається мені якимсь похмурим. Мабуть, справа в тому, що в ньому нема позитивного героя – такого, щоб з усіх боків був позитивним. Спочатку дуже хочеться поставити на це місце товариша Раскольиикова – Ро зуміхіна. Навіть шукаєш вказівку на це у його прізвищі. Енергійний, розумніш, він не сидить склавши руки. Не потребуючи нічиєї допомоги, сам допомагає собі і не відказує у підтримці іншим.
Це значно краще, ніж лежати голодному на дивані у брудній кімнаті, доводити себе думками до відчаю, а потім брати в руки сокиру. Причому не не “сини панчоха”, не якийсь робот, а людина, що веселиться, зустрічається з друзями, на-аіть; закохується. Його допомога товаришеві теж щира, якась легка, весела, він не обтяжує ні себе, ні іншого. Він, як дитина сучасної доби, хоче справу відкрити, порядно займатися чимось потрібним і шанованим. Непогано, щоб наречена була не просто кохана розумна дівчина, а й з невеличким капіталом. Він і тещу поважатиме, І жінчиному брату допоможе, не відмовить у скрутну годину – все спокійно, лагід но, розумно, ні з ким не сварячись. Він нічого не стане змінювати в існуючому ладі, він просто розумно пристосується до нього. Навіть якось сіро-буденно поруч з Раскольниковим, який хоче бути кращим, сильнішим за всіх, щоб допомагати людям, сприймається цей Розуміхін, тому що він хоче просто бути одним із людей, щоб допомагати собі. Таким чином, на роль позитивного героя часу він не підходить.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)