Образ України у поезії П. Грабовського
Трагічна відірваність П. Грабовського від України не зламала його волі й рішучості працювати для неї. Домінуючим мотивом його поезії стала доля України, її неволя.
Цікаво, що епіграфом до першої збірки з символічною назвою “Пролісок” поет взяв чотири рядки з вірша “Поетам-українцям”.
Народ, покинутий на злидні,
Народ, плазуючий у млі,
Повинен стратить риси рідні,
Безслідно стертися з землі.
Оцю загрозу асиміляції, зникнення самого народу українського він відчув ще під час навчання, а потім думка про трагічну
Гуртом же вкраїнці, до освіти,
Щоб вихід пошвидше знайти,
Прокиньмось від рабства, зневолені діти,
Стяг рідний пора піднести.
Ідея освіти як запоруки кращої долі – головна у пропаганді національної держави. Це робить вірші Грабовського сучасними й сьогодні. Багато його віршів відносяться саме до інтелігенції, яка має вести націю, буги генератором ідей, нести, пробуджувати свідомість. Для Грабовського найболючішим було занепад культури України, ігнорування її історичної самобутності.
Чи мине койсь “сором, що вкрива” українців – забудькуватість, неповага до свого народу. Про це поет питає так: “Чи до краю спита чаша, рабства чаша вікова”. Для нього рабство огидне передусім тому, що воно гнітить душу, спотворює людську мораль. Такого майбутнього він не бажає для свого народу:
Гей, докупи, певні діти!
Всіх веде мета одна:
Шлях любові та освіти
Нас навіки поєдна!
Заклик до любові, правди, освіти – головна ідея поезій Грабовського. Він розумів, що це єдиний шлях розвитку України: “Наше гасло – братня згода”, годі можна “розірвати гуртом кайдан”. Ще важливішим є те, як формулює поет думку про Майбутнє України у поезії “До сіячів”: “За Європою наш слід!” Отже, показ України, її долі – центральний у Творчості Грабовського, а спосіб розв’язання її проблем, запропонований поетом, робить його вірші по-справжньому вчасними й актуальними.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)