Образ Тетяни Ларіної у романі О. Пушніна “Євгеній Онєгін”
Тетяна Ларіна – головна героїня роману у віршах О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Іноді читачам здається, що автор неправильно дав назву своєму твору. Симпатії усіх, хто береться читати роман, завжди на боці його чарівної героїні – Тетяни. Якщо прочитати роман пильніше, ми побачимо, що образ головного героя Пушкін змальовує, як літописець чи біограф – розгортає події у часі, якісь окремі і розглядає більш детально. Тетяна ж, оскільки не є головною героїнею, з’являється у романі двічі – у своєму родовому маєтку та на балу у Петербурзі.
Пушкін підкреслював близькість Тетяни до народу не тільки її простонароднім ім’ям, а й її уподобаннями. Тетяна разом із дворовими дівчатами ворожить на Святвечір, дослухається до розповідей забобонної няні, таємно вичитує з книжки сенс своїх снів… Проста і гарна дівчина, з чистим серцем та допитливим розумом, вона шукає свого романтичного героя і знаходить його в Онєгіні. Чому вона закохана у Ленського? Він також, як і Тетяна – романтичний герой, мандрівник, студент Гетінгенського університету. Людські пересуди одразу “повінчали” Тетяну та Євгенія, проте цього могло не статися. Пушкін визначає цю мить так:
…Чар якийсь незрозумілий Закрався у її думки; У серці мрія зародилась; Прийшла пора – любов явилась… Тож чому саме Євгеній стає її обранцем? Тут Пушкін каже просто: Давно сердечне умлівання У груди стиснені лилось, І ждала дівчина… когось.
Тож Євгеній – поки що “хтось” для Тетяни. Вона закохується лише в образ. Свою мрію, яка нарешті набула якихось певних рис. Онєгін для неї – втілення одухотворених героїв “коханця Юлії Вольмара”, Малека-Аделя, Лінара, Вертера і Грандісона – “усі в уяві нетерпливій в єдиний образ одяглись, усі в Онєгінії злились…”. Сама Тетяна, “подібно Юлії, Дельфіні”, закохана, не вміючи висловити свої думки російською, просто переписує текст любовного листа з французького романа та відсилає його Онєгіну як свій…
Для Онєгіна, світського лева, раптова закоханість сільської дівчинки – лише неприємний випадок, він відповідає їй, як і має відповісти дорослий чоловік дівчинці-тінейджеру (навіть досить чемно!): “Я не створений для шлюбу”. Він намагається не образити її душу, та однаково перше дівоче почуття її відкинуто…
Минає кілька років – і Онєгін знову зустрічає Тетяну – тепер чарівну світську даму, дружину бойового генерала. Онєгін у захваті: уперше він серйозно закоханий… Як і коли дика романтична дівчинка перетворилася на блискучу хазяйку столичних балів?
Саме несподіване нещасне кохання відкриває для Тетяни-дівчинки світ дорослих почуттів. Вона читає багато книжок з бібліотеки садиби Онєгіних, через які дівчині відкривається внутрішній світ коханого: “Належну знайдено дорогу; дається Тані зрозуміть усе ясніше – слава Богу, – кого судилось полюбить, віддати пал сердечний: дивак сумний і небезпечний…”
Пізніше, приїхавши до Москви, вона пройде науку виїздів у світ, поводячись у товаристві… Зміцніє і виросте її душа, вона стане окрасою і господинею віталень, на рівні розмовлятиме зі світськими левицями (наприклад, із Ніною Вронською, “Клеопатрою Неви”). Та набувши світського досвіду, Тетяни вона залишиться тією дикою і романтичною дівчинкою, що вміла кохати, товариство навчило її вишуканих манер, смаку у вбранні – але відкрило найголовніше – здатність до чистого людського почуття. Відповідь Тетяни на його почуття звучить, неначе помста – гіркий докір на те, що він, із своїм досвідом, не побачив і не оцінив сили її почуттів:Ваш осуд вислухала я… Настала ж черга і моя… Була молодша я в ту пору,
Здається, краща я була, Любила вас – та, крім докору, Що в серці вашім я знайшла?..
“Вам, вихованцеві Москви, була не люба я…” – каже Тетяна. “Та нині так змінились ви? Чому впадаєте за мною? Чи не тому, що між юрбою моє уславлене ім’я, що княжий титул маю я?..” Тетяна дорікає предмету свого кохання: “Як з вашим серцем і умом буть почувань дрібних рабом?..” І поважає його і зараз, навіть і любить: “А щастя виявилось так близько…” Пушкін вже майже штовхає Тетяну назустріч своєму герою-ловеласу, та розуміє: ні, Тетяна не для Онєгіних, її чиста і красива душа не створена для одноденного кохання, вона сильна і цільна, їй потрібно або все – або нічого. Її простонародне християнське виховання не дозволяє Тетяні гріха навіть із коханою людиною. Тому її вибір такий: “Та з ким я стала до вінця – зостанусь вірна до кінця”.Я Пушкінська Тетяна – чудовий приклад високої любові, такої, яка приносить навіть себе у жертву – заради того, щоб не зрадити, не принизити це найкраще з почуттів. Якби Тетяна не відмовила Онєгіну, їхнє кохання перетворилося б на одне з багатьох їхніх пригод. Натомість її відмова піднесла цю історію на рівень трагедії і легенд у світовій літературі. Пушкін любить свою Тетяну, він захоплений її життям – і дівочим, і жіночим. Тетьяна – втілення пушкінського ідеалу жінки. А ідеал, чи ні, – кожна жінка має відповісти на це питання хоча б раз у житті.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)