Home ⇒ 📕Нові твори ⇒ Образ Софії Київської в романі П. Загребельного “Чудо”

Образ Софії Київської в романі П. Загребельного “Чудо”

Екзаменаційні добутки по українській літературі. З раннього дитинства, подорожуючи історичними місцями української землі, ми захоплюємося архітектурними спорудженнями, фресками, картинами й завжди в нас виникає безліч питань: хто створив ці шедеври? Як збереглися вони, створені багато сторіч назад, до наших днів? Відповідь на деяких з таких питань дав видатний український письменник П. Загребельний у своєму циклі романів про Київську Русь

Цей геніальний прозаїк, користуючись архівними документами й художньою уявою, прагнув об’єктивно

відтворити історичну епоху з її проблемами, розбіжностями, настроями людей, які створювали шедеври. У своєму романі “Чудо” Загребельний зображує, як споруджувався найдавніший архітектурний Твір мистецтва Київської Русі – Софійський собор. Автор прагнув не тільки відтворити складний процес будівництва Софії Київської, але й хотів показати епоху Ярослава Мудрого й те велика культурна спадщина, залишена предками, що формує в нас сьогодні відчуття краси в гармонії. За задумом князя Ярослава Мудрого Сивоок – художник з народу – споруджує архітектурне чудо – Софійський собор, рівного якому
не було у всій північній півкулі. Складним був процес формування таланта цього геніального зодчого, багато горя, страждань довелося йому пережити. Ще маленьким осиротілий хлопчик одержав у діда Родима – доброго й великого язичеського майстра – науку на все життя: не коритися вельможам і дивуватися фарбам миру

Так і жив Сивоок – ніколи й нікому не корився, але при цьому відчував дивний мир квітів. У дитинстві він любив спостерігати, як мовчазний щедрий добрий дід Народимо чаклував над полум’ям, і фарби народжувалися, грали, жили буйним, веселим життям. За ті трохи счастливих. років Сивоок навчився добра, “знав лише почуття, які піднімають людини над миром, не відав принижень, лукавства, заздрості”, оселилася в його душі здатність захоплюватися всім прекрасним. Після трагічної смерті діда Родима, що не прийняв хреста, Сивоок потрапив у Київ і вперше побачив церкву Богородиці, від краси якої прийшов у замилування. Саме тоді, споглядаючи цей храм, відчув той новий дивний мир фарб, що носив у собі. Враження від побаченого, він зберіг на все життя. Через багато років задумав Ярослав Мудрий спорудити на слов’янській землі храм, що був би краще, ніж у Константинополі, а Сивооку вдалося з воску виліпити собор таким, яким він собі його представляв. І зодчий Сивоок, і князь Ярослав мріяли про такий храм, який би відтворив дух народу, прославив слов’янську землю

Саме для цього і повернувся Сивоок з Константинополя в рідний край, щоб возвеличити й прославити його. Для художника Сивоока Софія мала свій образ: “те була зелена просвітленість, начебто ранкова морська прозорість”. І розумів геніальний майстер, які будуть будувати у важкій роботі, серед бідності, позбавлень, горя, прокльонів і зліз церква, щоб “увесь світ дивувався, а земля наша щоб прославилася цим храмом”. Сивоок як художник з народу задумував свою Софію не для прославляння християнського бога, у фарби вкладав свою душу, своє життя, серце неспокійними, змученими поневіряннями в мандрах. Ярослав Мудрий як князь Київської Русі усвідомлював, що для великої держави все робиться, для слави божої й на віка вічні. Церква буде стояти на цій землі століття, тому що велика держава, таке, як Київська Русь, вимагало величного спорудження. Саме таким і став Софійський собор у Києві. Будувався цей храм важко: у сльозах, прокльонах і крові, але піднявся він на слов’янській землі, що не знала дотепер кам’яних споруджень, як чудо “небаченої величі й краси, храм, що своїм внутрішнім і зовнішнім оздобленням, своєю пишнотою й барвистістю не мав рівних у цілому світі”. Успадковуючи кращі народні традиції мистецтва, архітектури, Сивооку вдалося створити шедевр, у якому гармонійно з’єдналися дві культури: язичеська й християнська. Тому й стояв Софійський собор – кольори душі народної – рожевим кам’яним чудом серед білих снігів, тому що споруджувався він руками народу й для народу. Цей храм уже з першого дня його існування мало хто вважав житлом для бога – він сприймався як надійний притулок людського духу, тут відразу оселився дух громадянства й мудрості тих, хто будував державність Київської Русі. Це величне монументальне спорудження стало предметом заздрості, і коли вороги нападали на Київ, те “насамперед руйнували собор Софії”.

Вороги намагалися стерти його з особи Землі, але він завжди стояв уперто, непоколебимо, вічно “начебто не вибудуваний був, а виріс із щедрої київської землі, став її продовженням, голосним її словом, мелодією, фарбою”. Цей собор був теперішнім кам’яним чудом, квітчастим, як душа й уява народу, що створив його. Багато хто будували й захищали собор, ще більше рук намагалися його зруйнувати. Знищити його хотіли й “свої”, і “чужі”, але в усі століття минулого й захисники цього храму. Це й Петро Могила, що відновив фрески й мозаїки, це й герой роману Гордої Отава, що ціною власного життя врятувало собор від знищення фашистами, це й Борис Отава – сучасний талановитий учений, що продовжив справу батька, вивчаючи історію Софійського собору. У романі вдало об’єднані три тимчасових періоди: сива давнина, фашистське навала, сучасність. Об’єднуючим центром цих тимчасових періодів став Софійський собор – символ незламності духу народного, неможливості знищити його історію, символом великої слов’янської культури. Геніальні люди споруджували цей архітектурний пам’ятку. У мозаїках, фресках втілене духовне багатство прадідів. Свій талант, горіння своєї душі вони передавали нащадкам, тому пам’ять про цих людей ніколи не зітреться, а буде жити вічно в їхніх утворах, “і чудо це не скінчиться ніколи…”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Схожі твори:

  1. Образ Софії Київської – символ духовного надбання українського народу (за романом П. Загребельного “Диво”) Народу геній, що не вмер, не вмре… М. Рильський. Київ… Читаємо рядки роману П. Загребельного “Диво”? “Є міста, у яких минуле – більше, значиміше, ніж нинішність”. Йдеш вулицями столиці, – і відчуваєш, що поряд з тобою крокує історія. Виходиш на майдан Богдана Хмельницького – і народ зачаровує білокам’яне диво Софії...
  2. Яскрава особистість митця Сивоока, будівничого Софії Київської (за романом П. Загребельного “Диво”) Понад тридцять років ішов Сивоок гірким шляхом до пізнання майстерності. Він відкрив для себе найголовніше: “Що є мистецтво?” Це могутній голос народу, що лунає з уст умільців. “Я – сопілка в устах мого народу”, – говорить Сивоок. Довгі поневіряння у візантійському полоні завершилися для Сивоока усвідомленням протиріч між бідними і...
  3. Образ Софії Київської як історичної пам’ятки та художнього символу У всі часи людина жадала дива. І чим, як не дивом, є Софія Київська, втілення духовної величі нашого народу. Стоїть вона, належачи як XI століттю, такою ж мірою і XXI – надзвичайне, вічне диво, символ мудрості й сили, таланту й слави. Величний образ собору, цього надзвичайного дива, “що ніколи не...
  4. Твір: Образ Софії Київської – символ духовного надбання народу Багато є чудес на землі, якими пишаються народи – адже це їх історія і культура. І на нашій українській землі є справжнє диво – Софія Київська. Розкинулася вона посеред Києва і дивиться на нашу країну своїми здивованими “очима”. Цей собор нагадує нам, що були на нашій землі таланти, здатні своїми...
  5. Образ Софії Київської – символ духовного надбання українського народу Павло Загребельний – відомий український письменник, автор багатьох творів про наших сучасників. Але особливе місце посідають в його творчості історичні романи. Один із найвідоміших – роман “Диво”, над яким автор працював десять років, маючи на меті “показати нерозривність часів, показати, що великий культурний спадок, залишений нам історією, існує не самодостатньо”....
  6. Образ Софії Київської – символ духовного надбання народу Чудеса народжуються не часто. Вони виникають не зненацька, а народжуються десь у глибинах людської душі, щоб в один день або рік з’явитися, виникнути посередині площі, глянувши на мир широко розкритими очами. От воно, чудо! Виросло таке “чудо” посередині міста Києва ще в XI сторіччі, але “росло” воно багато років у...
  7. “Образ Софії Київської – символ духовного надбання українського народу”(за романом Павла Загребельного “Диво”) Роман Павла Загребельного “Диво” є першою частиною епічного триптиху про Київську Русь, до якого входять ще “Первоміст” і “Смерть у Києві”. Названі твори не мають спільних героїв, а їхні фабули аж ніяк не поєднані часом або місцем дії. Те, що єднає ці романи, – значно глибше. Воно – у провідних...
  8. Образ Ярослава Мудрого в романі П. Загребельного “Диво” П. ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ ПРОЗА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ П. ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ Образ Ярослава Мудрого в романі П. Загребельного “Диво” Роман П. Загребельного “Диво” розповідає нам про княжі часи. Читаючи його, ми занурюємося у світ давнього Києва, стежимо за будівництвом Софії Київської, переживаємо за долю Сивоока. І, звичайно, знайомимося із життям і політичною діяльністю одного...
  9. Зв’язок релігії та естетики в романі П. Загребельного “Диво” Півтори тисячі років стоїть на древніх пагорбах красень Київ – столиця моєї рідної України. Її древні архітектурні споруди чарують своєю неповторною красою. Такою прекрасною пам’яткою є золотоверхий Софіївський собор. Його не могли зруйнувати ні орди нападників, ні стихійні лиха, ні німецькі бомби. Бо це не просто архітектурна споруда, а витвір...
  10. Характеристика образу Сивоока у романі Загребельного “Диво” Роман “Диво” Павла Загребельного доводить, що справжні дива створюють не королі чи фараони, а прості талановиті люди. Адже не самі владарі будували замки чи піраміди, а будівничі, імена котрих, на жаль, не завжди залишалися в історії. Немає точних відомостей і про будівничого храму Софії Київської, історію котрого розповідає нам Павло...
  11. Обpаз Софії Київської символ духовного надбання укpаїнського наpоду (за pоманом Павла Загpебельного “Диво”) Духовність… Ми знаємо, що починається вона з пpадавніх коpенів нашого pоду, нашого наpоду, пpо який весь світ дізнався, слухаючи чаpівний голос Укpаїни в дзвонах куполів величного Софіївського собоpу, збудованого десять століть тому. Стоїть він і досі під небом істоpії як велич укpаїнського наpоду, як його мудpість і сила, талант і...
  12. Твір Обpаз Софії Київської – символ духовного надбання укpаїнського наpоду (за pоманом Павла Загpебельного Диво) Обpаз Софії Київської – символ духовного надбання укpаїнського наpоду (за pоманом Павла Загpебельного “Диво”) Духовність… Ми знаємо, що починається вона з пpадавніх коpенів нашого pоду, нашого наpоду, пpо який весь світ дізнався, слухаючи чаpівний голос Укpаїни в дзвонах куполів величного Софіївського собоpу, збудованого десять століть тому. Стоїть він і досі...
  13. Твір-роздум:”Образ Сивоока в роман і П. Загребельного “Диво””! Із творів Павла Загребельного переважно дізнаємося про те, що було в минулому. У романі “Диво” письменник зв’язує три періоди – Київську Русь, Другу світову війну й сучасність. Сивоок – творець Софії Київської, людина, яка близька до народу. Хто тільки не хотів зробити його своїм рабом – від ненажерливого медовара Ситника...
  14. Зв’язок релігії та естетики у романі П. Загребельного “Диво” Півтори тисячі років стоїть на древніх пагорбах красень Київ – столиця моєї рідної України. Її древні архітектурні споруди чарують своєю неповторною красою. Такою прекрасною пам’яткою є золотоверхий Софіївський собор. Його не могли зруйнувати ні орди нападників, ні стихійні лиха, ні німецькі бомби. Бо це не просто архітектурна споруда, а витвір...
  15. Ідея собору у романі Павла Загребельного “Диво” та у романі Олеся Гончара “Собор” Кого не вражали старовинні собори? Проходиш повз один з тих, що збереглися, піднімеш голову, а він наче дивиться на тебе, слідкує, розмірковує, аж душу проймає. Цікаво! Звісно, що письменники не обминали цю тему у своїй творчості. Кожен народ має свою святиню, свій символ, а для України собор завжди вважався символом...
  16. Історична основа та художній вимисел у романі Загребельного “Диво” Павло Загребельний в своїх історичних романах майстерно передавав дух тієї епохи, у котру відбуваються події у творі. Читаючи “Диво”, читачі нібито переносяться в давні часи Київської Русі. Саме тоді на зміну язичництва приходило християнство. Супроводжувались ці події частими конфліктами між старовірами та людьми, готовими до змін. Отже, Павло Загребельний піднімає...
  17. Твір на тему:”Образ Сивоока в роман і П. Загребельного “Диво”” 2 варіанти! 1) Із творів Павла Загребельного переважно дізнаємося про те, що було в минулому. У романі “Диво” письменник зв’язує три періоди – Київську Русь, Другу світову війну й сучасність. Сивоок – творець Софії Київської, людина, яка близька до народу. Хто тільки не хотів зробити його своїм рабом – від ненажерливого медовара...
  18. Ідейно-художнє значення часової дволлановості у романі П. Загребельного “Диво” І. “Диво” П. Загребельного – роман у двох часових просторах. (Дія роману, за задумом автора, відбувається у двох часових просторах, між якими пролягло майже тисячоліття. А оскільки центральний образ твору – Софія Київська, то письменник тісно переплітає період будівництва храму і події середини XX століття, коли храм опинився на межі...
  19. Софія Київська – символ духовного надбання українського народу (за романом П. Загребельного “Диво”) Де шукати витоки духовності? В історії свого роду, в його прадавніх коренях. Десять століть тому було збудовано Софіївський собор у Києві, а його куполи ще й досі радо вітають сонце. Софія Київська – велич українського народу, втілення його мудрості й сили, таланту й слави, символ духовного єднання нації. Величний образ...
  20. Ідея невмирущості творчого начала в людині (за романом П. Загребельного “Диво”) Народу геній, що не вмер, не вмре… М Рильський Київ… Читаємо рядки роману П. Загребельного “Диво”: “Є міста, у яких минуле – більше, значиміше, ніж нинішність”. Йдеш вулицями столиці і відчуваєш, що поряд з тобою крокує історія. Виходиш на майдан Богдана Хмельницького – і нараз зачаровує білокам’яне диво Софії Київської....
Образ Софії Київської в романі П. Загребельного “Чудо”
«
»