Образ Санчо Панси, героя роману Сервантеса “Дон Ніхот”, уособлення практичної недалекоглядності

Дон Кіхот, начитавшись лицарських романів, вирішив повторити подвиги славних лицарів Середньовіччя: битися з велетнями, боротися з чарівниками, до­помагати скривдженим, щоб покрити своє ім’я немеркнучою славою. У бороть­бі зі злом йому потрібен вірний джура, Дон Кіхот намовив свого сусіда, бідного і не дуже розумного селянина Санчо Пансу, кинути жінку й дітей і податися з ним у мандри, ідальго пообіцяв Санчо, що зробить його губернатором острова, який колись завоює. Знадившись на ці обіцянки, селянин покинув домівку і став до свого сусіда

за джуру.

Пригоди розпочатися одразу ж, щойно Дон Кіхот і Санчо виїхали із села. Се­лянин добре зрозумів, що його хазяїн не сповна розуму, коли декілька разів його відлупцювати. Уже потім Санча намагався скористатися ситуацією чи якось об­манути господаря, щоб не потрапити в нову хатепу.

Якось уночі Дон Кіхот і Санчо побачили на шляху якісь вогні. Ідальго вирі­шив, шо то вороги, затіяв бійку, порозганяв по полю духовних осіб, що супрово­джувати ноші з останками шляхтича. А в цей час Санчо вигрібав із сакв, що були нав’ючені на обозного мула, харчові припаси панотчиків. Він нагорнув у мішок усякої всячини скільки

влізло і переклав усе те на свого осла.

Санчо давав Дон Кіхотові слушні поради (хоча той майже ніколи їх не дослу­хався), за різними прикметами міг знайти джерельце, зручне місце для відпочин­ку.

Якось пізно ввечері Дон Кіхот почув якісь підозрілі звуки і вже готовий був кинутися в нову битву, ате його кінь Росинант не зміг зрушити з місця. Лицар за­лишився чекати ранку, не здогадуючись, що то Санчо спутав ноги коня.

Санчо швидко зметикував, що його хазяїн не може дати собі раду у найбаналь – ніших життєвих ситуаціях і часто використовував його непрактичність у власних інтересах. Якось Дон Кіхот знайшов якийсь клунок із речами, із усього взяв собі записник, а Санчо поживився сорочками із тонкого голландського полотна, дея­кою іншою білизною і золотими монетами.

Про безумні витівки Дон Кіхота дізнався герцог із дружиною. Подружжя лю­било розіграші і вирішило покепкувати з мандрівного лицаря та його зброєносця. Вони вмовили Дон Кіхота боротися із чаклунами, а Санчо призначили губерна­тором острова. Селянин не знав, що острови бувають лише на морі, а тому гер­цог поставив його керувати невеликим містом. Практичність у справах дала змогу Санчо Пансі так мудро управляти життям міста, що жителі містечка визнали його найкращим управителем і суддею. Ате Санчо не відчував радості від такого жит­тя. Він не міг ходити туди, куди хотів, їсти і пити, що хотів, адже змушений був дотримуватися етикету. Санчо сумував за Дон Кіхотом і пригодами, за своїм ми­нулим життям і свободою, а тому покинув містечко, вирішивши, що з нього до­сить того губернаторства.

На прикладі свого героя Санчо Панси Сервантес показав, що навіть людина, яка не обтяжена спеціатьними знаннями, ате має практичний досвід, кмітливість, уміння, може дати користь суспільству.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ Санчо Панси, героя роману Сервантеса “Дон Ніхот”, уособлення практичної недалекоглядності

Categories: Шкільні твори

Links