Образ Пузиря у комедії Карпенка-Карого “Хазяїн”
Художня повноцінність літературного твору, як відомо, виявляється в тому, що життєві ситуації й людські типи зображуються в ньому неоднозначно, з різних сторін, бо ж неоднозначним, багатогранним є й саме життя. Саме так і змальовано образ Терентія Гавриловича Пузиря – головного персонажа комедії “Хазяїн”. За задумом і його втіленням “Хазяїн” – це “зла сатира на чоловічу любов до стяжання”. Отже, сміх – іронічний, зневажливий, а ой знищувальний є основним прийомом характеристики ситуацій та образів, пвередусім Терентія
Щоб нажитися, досягти омріяного багатства, Пузир готовий на все: на нещадну експлуатацію, обман і навіть правовий злочин. Він “рвав, де тільки можна зірвать”. Але це пересування по щаблям соціальної драбини не було стихійним, необдуманим. Визначивши життєві орієнтири (“хазяйство
Він, заражений ідеєю збагачення, як бацилою, що врешті-решт підточує його життєві сили. Терентій Гаврилович надзвичайно скупий не лише для своїх наймитів, а й для себе самого. Тож комічний фінал жалюгідного існування Пузиря є логічним завершенням його життєвого кредо – “хазяйство або смерть”. Скаліченого хазяїна, що погнався за гусьми і відбив нирки, Феноген наказує слугам перенести з поля додому у такий спосіб: “Беріть ті носилки, що гній виносять з конюшні, і бігом туди…”
Проте є в поведінці, характері Пузиря й те, що приваблює, чому Не можна не симпатизувати. Це, перш за все, працьовитість, що й допомогла Пузиреві на перших порах. “Я сорок літ недоїдав, недопивав, недосипав, кровію моєю окипіла кожна копійка…”; “Я всю молодість провів у степу”, “із степу не вилазив”. Це виступає вперед селянська вдача Пузиря, його неймовірна працездатність.
Зауваживши, що “одна овечка, з послідніх, біленька з курдючком, має поранений хвостик; друга, гарненький лоб, шкандибає на праву задню ножку”, хворий Пузир турбується не про себе, а про покалічених істоті бо йому “шкода худоби і потеря”. Саме так, найперше шкода худоби, а вже потім втрати грошей. Отже, ще н& все, що перейняв Пузир від селянського роду, він розгубив і втратив у погоні за наживою.
Через свій деструктивний бізнесменський азарт Пузир безглуздо загубив своє життя. Але той із пузирів і калиток, хто спланує своє життя по-іншому, і дітей в гімназіях вивчить, і сам цивілізується, облагородить свою грубу і хижу натуру і поставить собі на службу; усіх і вся. В перспективі це одна з крупних фігур капіталізму… Саме до таких роздумів і навертає нас І. Карпенко-Карий.
Художня повноцінність літературного твору, як відомо, виявляється в тому, що життєві ситуації й людські типи зображуються в ньому неоднозначно, з різних сторін, бо ж неоднозначним, багатогранним є й саме життя. Саме так і змальовано образ Терентія Гавриловича Пузиря – головного персонажа комедії “Хазяїн”.
За задумом і його втіленням “Хазяїн” – це “зла сатира на чоловічу любов до стяжання”. Отже, сміх – іронічний, зневажливий, а то й знищувальний є основним прийомом характеристики ситуацій та образів, передусім Терентія Пузиря, мільйонера-землевласника. Драматург відтворює різні етапи життя, віхи злету цього “природженого хохла”, спритного і хитрого мужика. Спочатку він був хазяїном “з середнім достатком”, а згодом став мільйонером. У Пузиря – “княжество, ціле княжество”: кілька економій, десятки тисяч овець, сотні наймитів.
Щоб нажитися, досягти омріяного багатства, Пузир готовий на все: на нещадну експлуатацію, обман і навіть правовий злочин. Він “рвав, де тільки можна зірвать”. Але це пересування по щаблях соціальної драбини не було стихійним, необдуманим. Визначивши життєві орієнтири (“хазяйство або смерть” – такий девіз), Пузир став стратегом і тактиком політики збагачування. Для нього будь-що має значення тільки тоді, коли воно дає прибуток. Навіть майбутній чоловік єдиної дочки для Пузиря не шанований зять, а живі гроші, тому й хоче Пузир віддати Соню не за “учителишку” Калиновича, а хоч і за неписьменного, проте багатого поміщицького сина.
Він заражений ідеєю збагачення, як бацилою, що врешті-решт підточує його життєві сили. Терентій Гаврилович надзвичайно скупий не лише для своїх наймитів, а й для себе самого. Тож комічний фінал жалюгідного існування Пузиря є логічним завершенням його життєвого кредо – “хазяйство або смерть”. Скаліченого хазяїна, що погнався за гусьми і відбив нирки, Феноген наказує слугам перенести з поля додому у такий спосіб: “Беріть ті носилки, що гній виносять з конюшні, і бігом туди…”
Проте є в поведінці, характері Пузиря й те, що приваблює, чому не можна не симпатизувати. Це, перш за все, працьовитість, що й допомогла Пузиреві: “Я сорок літ недоїдав, недопивав, недосипав, кровію моєю окипіла кожна копійка…”; “я всю молодість провів у степу”, “із степу не вилазив”. Це виступає вперед селянська вдача Пузиря, його неймовірна працездатність.
Зауваживши, що “одна овечка, з послідніх, біленька з курдючком, має поранений хвостик; друга, гарненький лоб, шкандибає на праву задню ножку”, хворий Пузир турбується не про себе, а про покалічених істот, бо йому “шкода худоби і потеря”. Саме так, найперше шкода худоби, а вже потім втрати грошей. Отже, ще не все, що перейняв Пузир від селянського роду, він розгубив і втратив у погоні за наживою.
Через свій деструктивний бізнесменський азарт Пузир безглуздо загубив своє життя. Але той із пузирів і калиток, хто спланує своє життя по-іншому, і дітей у гімназіях вивчить, і сам цивілізується, облагородить свою грубу і хижу натуру і поставить собі на службу усіх і вся. У перспективі це одна з крупних фігур капіталізму… Саме до таких роздумів і повертає нас І. Карпенко-Карий.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)