Образ Петра в п’єсі “Наталка Полтавка” І. Котляревського
Петро – бурлака-сирота, заробітчанин: Відповідаючи на питання Миколи, він про себе каже: “бурлака на світі; тиняюсь од села до села”, “нема у мене ні родичів, ні знайомих. Які будуть знайомі або родичі усироти?”. Він “в дальніх сторонах трудився чотири годи”, щоб заробити грошей і потім “багатому Терпилові показатись годним його дочки”.
Петро з’являється у другій дії, проте з уст інших героїв глядач дізнається про його долю. Петро – працьовитий, як і Наталка, чесний, великодушний, має добре серце. Виборний каже,
Наталка задля кохання ладна піти проти звичаїв
Однак Петро – натура цільна, а його приреченість і покора долі є швидше християнським смиренням і схильністю до самопожертви. Про релігійність цього персонажа свідчить і його мова, у якій часто вживаються такі вислови, як: “нехай мене бог накаже”, “дай боже”, “благодареніє богу” і т. д. Ця релігійність Петра накладає відбиток на його характер і поведінку. Коли щастя повернулося до нього – мати благословила на шлюб з Наталкою, Петро і тут вбачає божу волю: “Бог нам поміг перенести біди і напасті, він поможе нам вірною любовію і порядочною жизнію буть приміром для других і заслужить прозвище добрих полтавців”.
Образ Петра, як і образ Наталки, наділений ліризмом, що виявляється не лише в піснях, які співає Петро, але й в його мові, особливо, коли він освідчується Наталці в коханні. У змалюванні цього образу є дуже виразними риси сентименталізму.