Образ Петербурга у романі О. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
У романі “Євгеній Онєгін” зображена багата російська географія – від столиць до провінції, від столичного паркету до сільського кладовища – яскраві картинки, намальовані точним і легким пушкінським словом. Тут і Петербург, і Москва, і село, і дворянська садиба. Та над усіма описами на найвищому щаблі стоїть незабутній образ Петербурга – північної Пальміри – оспіваного багатьма поетами і прозаїками. Пушкінська низка картин з них найкраща. У його творах описано не місто, “Петра творіння”, відтворене і як місце, де живуть
Та вже наприкінці першої глави образ Петербурга постає перед читачем, картинками побуту: його невгамовний Петербург оживає під барабанний стук військових, поспішають рознощики, “із глеком охтенка спішить і під ногами сніг рипить”, “із коминів прозорий дим стовпом зростає голубим…”,
Пушкін мимоволі милується Петербургом, для кожного явища він знаходить гарні слова, немов художник – фарби. Ось “прозоре та ясне нічне склепіння над Невою”, “диханням ночі голубливим німотно упивались ми…”. Нева, пока петербурзька річка, “закована у граніт”, та і для неї знайдено закохані слова. Мовби для синьо-зеленого венеціанського каналу: “Лиш човен з веслами легкими по задрімалій плив ріці і душу надили гребці піснями вольними своїми…”
Місця, про які поет знайшов кілька гарних слів, добре пізнавані – Історії Тулон, вулиця Мільйонна – де “на Мільйонній стук коліс раптово виникав і ріс. Кожне з улюблених місць пов’язане для автора із чимось приємним. На сторінках роману ми знаходимо справжні гімни шампанському (вдови Кліко, або Моє благословеннеє вино) і бордо (“нехай живе бордо, наш друг!”), описи дружніх зустрічей (“люблю, як зійдуться друзяки, потеревенить при вині, у присмерковій тишині, у час між вовка і собаки…”).
Пушкін порівнює канали Петербурга з венеціанськими, але це порівняння не пряме, воно зроблене через зображену картинку – образ човна, який пливе рікою: “…Лиш човен з веслами легкими по задрімалій плив ріці, і душу надили гребці піснями вольними своїми…”
Образ Італії виникає і після того, як автор згадує Торквато Тассо; “… Торкватових октав іще б солодше чарував…” Образ Венеції довершується згадкою про “адріатичну срібну хвилю”, про плавання на човні із венеціанкою “в таємній мовчазній гондолі…” та чарівні строфи Петрарки…
Для автора Італія – це образ омріяної свободи, як і море. Тут, у холодному Петербурзі, поет мріє про інше море – тепле, вільне, “де я страждав, де я любив, де серце я похоронив”. “Броджу над морем, жду погоди, маню вітрила кораблів…” – пише про себе автор із берегів Неви.
І все ж, співаючи гімн яскравому, шумному, красивому Петербургу, Пушкін згадає інші місця – і зауважить: “Я був народжений для миру та для сільської тишини: там краще чути горду ліру, буйніше квітнуть творчі сни…”
(2 votes, average: 5.00 out of 5)