Образ Печорина в повісті Бела (по романугерой нашого часу Лєрмонтова М. Ю.)
Б. ейхенбаум уважав повість “Бела”, поряд з “Таманню”, експозицією образа Печорина. У цій повісті розповідається про обставини життя Печорина, про його виховання, утворення. Тут же даний перший портрет героя. Уперше ми довідаємося про ГриГорея Олександровичі з оповідання Максима Максимича. Штабс-капітан описує характер Печорина, його “чудності”, несхожість на навколишніх И вже тут звучить мотив внутрішньої суперечливості героя.
“Славний був малий, смію вас запевнити; тільки трошки дивний. Адже, наприклад, у дощик, у холод,
” Повість “Бела” позбавлена психологічного аналізу. Максим Максимич тут просто передає факти печоринской біографії, не аналізуючи й практично ніяк не оцінюючи їх. У певному змісті штабс-капітан об’єктивн. Разом з тим, щиро жалуючи Белу, що він полюбив як рідну дочку, Максим Максимич уважає Печорина неправим. Побачивши, як ГриГорей Олександрович до неї перемінився, як Бела страждає від його холодності,
І Печорин намагається пояснити своє поводження Він говорить, що розлюбив Белу, що вона виявилася нездатної вилікувати його від нудьги. “Дурень я або лиходій, не знаю; але те вірно, що я також дуже жалюгідний, може бути, більше, ніж вона: у мені душа зіпсована світлом, уява неспокійне, серце ненаситне; мені все мало: до суму я так само легко звикаю, як до насолоди, і життя моя стає пустее з кожним днем…”, – говорить Печорин. Максим Максимич нічого не розуміє з печоринского монологу. Він лише запитує проїзного офіцера про те, що це за мода – “нудьгувати” і чи вся столична молодь така.
Для штабс-капітана Печорин – звичайний столичний денді, Максимові Максимичу дико й дивно чути скарги на життя від двадцятип’ятилітньої людини, життя якого цілком благополучна. Причини цього нерозуміння – у різниці світосприймання героїв, їхніх духовних запитів, культурного рівня, характеру Як зауважує Бєлінський, розумовий кругозір Максима Максимича дуже обмежений, “жити” для нього означає “служити”, і служити на Кавказі. Манери штабс-капітана грубі й простуваті, він невибагливий у виборі знайомства. Однак у Максима Максимича – “чудесна душа, золоте серце”, “якимось інстинктом” він розуміє “все людське й приймає в ньому гаряча участь”.
Так, штабс-капітан відразу ж полюбив Белу, прив’язався Кпечорину. Довідавшись про можливу зустріч із ним, Максим Максимич радується, як дитина. Таким чином, “чудності” Печорина не заважають Максимові Максимичу любити його. І це дуже важливо. Штабс-капітан інтуїтивно людян, гуманний, у груди його б’ється “тепле, шляхетне, навіть ніжне серце”.
Здається, Лєрмонтов не випадково акцентує увагу читачів на тім, що Максим Максимич щиро прив’язаний до Печорину. Адже в історії з Белой ГриГорей Олександрович виглядає не занадто гідно. Однак, незважаючи ні на що, штабс-капітан, це “золоте серце”, як і раніше любить його.
Тим самим письменник як би вже тут натякає, що в Печорине є щось справжнє, искреннее. Після смерті черкески штабс-капітан намагається утішити ГриГорея Олександровича, але Печорин залишається спокійний. Максиму Максимичу прикро: “Я б на його місці вмер з горя”, говорить він И зовсім вуж незрозумілий штабс-капітанові сміх Печорина, від якого “мороз пробіг по шкірі”.
Безумовно, Печорин страждає, втративши Белу. Він не звик до відкритого прояву своїх почуттів, сміх його в сцені з Максимом Максимичем – не що інше, як істерика. Однак історія цієї любові не могла закінчитися щасливо: почуття Печорина позбавлені цілісності і єдності, любов “дикунки” для нього “деяким краще любові знатної барині”. Бєлінський пояснює поводження Печорина з Белой різницею їх интеллектов, культурного рівня.
“Про що він міг говорити з нею? що залишалося для нього в ній нерозгаданого? Для любові потрібно розумний зміст, як масло для підтримки вогню; любов є гармонійне злиття двох родинних натур у почуття нескінченного. У любові Бели була сила, але не могло бути нескінченності…
“, – писав критик. Однак здається, мотиви поводження Печорина більше глибокі. Скоріше, він просто не здатний до любові.
Саме тому він не цінує й почуття інших людей – Віри, князівни Мері Фактично він погубив Белу заради власного капризу, сиюминутной примхи, бажання позбутися від нудьги. Тому для Печорина неможливе щастя. У повісті “Бела” багато елементів романтичного стилю. В основі сюжету повести лежить традиційна романтична схема – втеча героя з миру цивілізації в мир природи, у цивілізованого героя зав’язуються любовні відносини счеркешенкой.
У наявності й всі сюжетні атрибути романтичних історій: викрадення, любов, помста, смерть. Однак Лєрмонтов зберігає реалістичність мотивувань. Розрив героїв обумовили не зовнішні, “фатальні обставини”, а особливості внутрішнього миру Печорина, його характер. Таким чином, повість “Бела” – це перше знайомство Спечориним. Тут ми довідаємося про його виховання, утворення, соціальному стані, деяких епізодах з життя на Кавказі.
Характерно, що перший оповідач у романі добре ставиться до Печорину, Максим Максимич. щиро прив’язаний до свого молодого приятеля. При цьому штабс-капітан не розуміє мотивів його поводження, особливостей характеру. Це нерозуміння в якімсь ступені віддаляє його від Григорияалександровича. Симпатія й одночасно певне відчуження – ці два моменти в сприйнятті Максимом Максимичем Печорина підкреслюють неупередженість першого оповідача й створюють певну об’єктивність оповідання.
Автор у цій повісті пропонує читачам зробити власні висновки огерое.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)