Образ Печоріна у романі Лєрмонтова “Герой нашого часу”
Роман “Герой нашого часу”, вийшовши у Світло, викликав суперечливі судження серед читачів. Образ Печоріна був для них незвичний. У передмові Лєрмонтов дає своє пояснення цьому: “Отчий же цей характер… не знаходить у вас пощади? Уже чи не тому, що в ньому більше правди, ніж би ви того бажали? “, Такою передмовою Лєрмонтов сам указав на реалістичний підхід до головної проблеми своєї творчості – проблемі особистості й суспільства. Визнаючи провину суспільства в тім, що воно породило Печоріна, автор проте не вважає, що герой правий.
Це як би уривки життя. Але в той же час вони покликані показати різні риси характеру. У повісті “Тамань” Лєрмонтов застосував метод реалістичної романтики – краса й воля вільного життя контрастують із щоденністю положення проїзного офіцера. “Максим Максимич” – це як би кінець кола: Печорін виявився у вихідній точці,
Але він направляє свою активну волю на пересічні обставини, для яких вона стає руйнівною. Звеличення своєї волі й своїх бажань, спрага влади над людьми – це прояв розриву між його прагненням і життям, воно шукає вихід своєї незатребуваної енергії. Але “дивовижний мир тривог і битв”, що він шукає, не лежить у буденному житті, його там немає.
Є чи в Печоріна ціль? Так, він шукає щастя, маючи на увазі під ним “насичену гордість”. Напевно, він має на увазі славу, тобто визнання суспільством його цінності й цінності його дій. Але його справи крейди, а мети випадкові й незначні. Характерною рисою Печоріна є р свідомість, що виникло в результаті розриву між бажаним і дійсним. Найбільше глибоко ця рефлексія проявляється в “Князівні Мері”, у щоденнику Печоріна. Його характер розкривається в різних настроях і в різних ситуаціях. Печорін осмислює й засуджує свої дії. Він бореться не тільки з іншими, але насамперед із самим собою. У цій внутрішній боротьбі також укладена єдність особистості героя, без її він не був би таким неординарним характером, боротьба – потреба його могутньої натури. Серед багатьох проблем роману є й така, як відносини між людиною “природним” і “цивілізованим”. Контраст Печоріна й горців допомагає нам зрозуміти деякі риси його характеру. Горці (Бела, Казбич) – натури цільні, як би монолітні, і цим вони залучають Печоріна. На відміну від них, він раздираем страстями й протиріччями, хоча неприборкністю своєї енергії схожий на “дітей природи”. У повісті “Фаталіст” також проявляється подвійність і суперечливість Печоріна, але в іншому аспекті – аспекті співвідношення в ньому західної й східної людини. У суперечці з Вуличем щодо приречення він виступає як носій критичного мислення Заходу. Печорін відразу задає Вуличу таке питання: “Якщо точно є приречення, те навіщо ж нам дана воля й розум?”. Сліпій вірі Вулича він протиставляє вольовий акт, кинувшись на з. Але Печорін – людина росіянин, хоча і європеїзований. Незважаючи на свій критицизм, він говорить Вуличу, що той незабаром умре, що на його особі є “дивний відбиток неминучої долі”.
Але “Фаталіст” все-таки відбиває діюче світосприймання Печоріна, що хоче повставати проти долі, грати з життям і смертю. У цій повісті звучить гіркота туги за великою дією, що завершує рішення все того ж завдання розкриття образа героя. Печорін виявляє собою продовження традиції зображення “зайвих людей”. .Поняття “зайвих людей” припускає неможливість включення їх у реальну суспільну практику, їх “соціальну непотрібність”. Цей тип відбиває особливості взаємин передової дворянської інтелігенції із суспільством. Але Печорін відрізняється від інших “зайвих людей” сполученням психологічних переживань. В “Думі” Лєрмонтов написав: “И життя вуж нас млоїть, як рівний шлях без мети, як бенкет на святі чужому”. Ці слова повною мірою розкривають нам внутрішній мир Печоріна. Він герой свого часу, але нам не просто цікаво заглянути в душу героя: проблема особистості, пошуки сенсу життя, свого місця на землі – це вічні питання. Тому роман “Герой нашого часу” актуальний і зараз.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)