У читачів у наш час виникає багато питань, коли вони читають “Ляльковий будинок” Г. Ібсена. Час інший, люди змінилися, цінності знівельовані, з одного боку, з іншого боку – стало складніше визнати їх розумність. Образ Нори викликає бажання співчувати цій жінці, дивуватися її безпорадності, зрозуміти її дії, але ж ніяк не засуджувати її, як це було під час появи драми. Сьогодні ми пішли набагато далі в питаннях сімейних відносин, що не піддаються поясненню і людському розумінню (як краще вчинити, який вихід вважати правильним). Фальш і лицемірство
пронизують домашнє життя родини адвоката Хельмера. Чарівна і лагідна, завжди жвава Нора, ніжна мати і дружина, користується начебто обожнюванням у чоловіка, оточена увагою, але насправді вона для нього тільки лялечка й іграшка. їй “не дозволяється” мати свої погляди, судження, смаки. Оточивши дружину атмосферою дражніння і солоденьких жартів, адвокат Хельмер ніколи не говорить з нею про щось серйозно. Життя цієї милої і симпатичної жінки складне, а “господаркою” будинку її назвати не можна. Щоб врятувати чоловіка, що захворів на туберкульоз у перший рік шлюбу, і відвезти його, за порадою
лікаря, на лікування в Італію, Нора таємно позичає гроші в лихваря і згодом ціною важкої праці виплачує їх. Але за законом того часу, що принижує жінку, вона не могла позичити гроші без поручительства чоловіка. Нора поставила під векселем ім’я свого важко хворого батька, що нібито поручився за її платоспроможність, тобто, з погляду буржуазного правосуддя, пішла на підробку векселя. Дочірня і подружня любов штовхнула її на “злочин” проти закону. Лихвар Крогстад тероризує Нору, вимагає місця в банку, директором якого призначений її чоловік, в іншому випадку погрожує вкинути Нору у в’язницю. Смертельно боячись викриття, Нора змушена грати щасливу жінку, веселу лялечку. Вона все ще сподівається на диво. їй здається, що її чоловік, “сильна і шляхетна людина”, врятує її, підтримає в біді. Замість цього адвокат Хельмер, одержавши лист Крогстада, лютує, обіцяючи дружині страшне, повне принижень життя. З його погляду, вона злочинниця, він забороняє їй спілкуватися з дітьми, щоб вона не могла “зіпсувати їх”. Нора в Ібсена зовсім не така проста, як може здатися. Часто вона підігрує чоловікові. Особливу роль у драмі грає лікар Ранк. Чи любила Нора цю людину? Важко сказати, але вона не може взяти гроші в лікаря, що тільки-но освідчився їй у коханні, на яке вона не в змозі відповісти. У п’єсі є ще один жіночий образ – фру Лінне. Це абсолютно самостійна, звикла до самопожертви і важкої роботи жінка. Вона змушена була вийти заміж за нелюба, щоб утримувати хвору матір і молодших братів. Після смерті чоловіка працювала і годувала всю родину. Вона жертовно забула про себе, кинула Крогстада, якого кохала. Фру Лінне відчуває постійну потребу піклуватися про когось, думати про близьких людей; вона повертається до Крогстада, щоб піклуватися про нього і його чотирьох дітей, що залишилися без матері. Сьогоднішньому читачеві цей образ ближчий і зрозуміліший, ніж образ Нори. У п’єсі Ібсена відбувається дивна річ: одна жінка кидає власних дітей, щоб знайти себе, а інша, що вже знайшла себе, бере відповідальність за чужих дітей. Схоже, що борця за емансипацію жінок з Ібсена не вийшло, але ним написана п’єса-дискусія про родину, про жінок, за що йому і спасибі. Останніми словами Нори, що залишає “ляльковий будинок”, стає відповідь на питання чоловіка: чи можна ще все змінити в їхніх відносинах? “Для цього потрібно, щоб відбулося найдивніше диво… Таке, щоб ти і я змінилися… Щоб наше життя вдвох могло стати життям дійсного подружжя”. Лист Крогстада, у якому від відмовляється від позову, повертає душевну рівновагу тільки адвокату. Він знову називає дружину лагідними іменами: вона знову його “лялечка” і “пташка”. Нора перериває цей потік ніжностей, даючи свою оцінку тому, що відбувається: їх шлюб – це не союз рівних, закоханих людей: їх шлюб був простим співіснуванням. Нора вважає, що, перш ніж бути дружиною і матір’ю, вона повинна стати людиною. Вона іде від чоловіка, залишаючи трьох дітей. Закінчення п’єси – це діалог чоловіка і жінки, який пояснює поведінку і рішення Нори. На докори чоловіка: “Яка невдячність! Чи ти не була тут щаслива”, – Нора відповідає: “Ні, тільки весела. Я була тут твоєю лялечкою-дружиною, а діти були моїми лялечками”. Вона запитує чоловіка, чому той не захистив її. Хельмер щиро дивується: “Але хто ж пожертвує честю навіть заради коханої людини?” – “Сотні тисяч жінок жертвували, – заперечує Нора і з гіркотою додає: – Мені стало ясно, що всі ці вісім років я жила з чужою людиною”. Голосно лунає стукіт зовнішніх дверей, що грюкнули за Норою… Так Ібсен і його героїня розвінчали міф про щасливу буржуазну родину.
