Иcполнительная влада в П’ятій Республіці

Принцип поділу влади в умовах змішаної республіки у Франції перетерпів ряд змін у порівнянні з парламентською республікою. Загальна спрямованість визначається не стільки прагненням до самостійності, що граничить із відокремленням, скільки прагненням до ефективності й максимального впливу. Це ж початок був значною мірою закладено й в організації виконавчої влади. Остання, як ми вже відзначали, носить у Франції бицефальний, тобто двоїстий характер. Вона поділена між президентом і урядом як колегіальним органом. Про положення й повноваження

президента вже було сказано, подивимося, як організовано й функціонує уряд, як діє система сдержек і противаг усередині самої влади

Уряд Французької Республіки являє собою колегіальний орган, що несе основну відповідальність за здійснення виконавчої влади в країні. На нього покладене загальне керівництво й керування справами держави. Як орган загальнополітичного керівництва уряд визначає завдання й мети державної політики. Уряд одночасно залишається вищим органом керування. Відповідно воно намічає й здійснює міри, необхідні для реалізації поставлених цілей і завдань. Уряд є головним розпорядником кредитів,

на нього покладає виконання державного бюджету. У розпорядженні уряду перебувають також адміністративний апарат і збройні сили. Всі ці повноваження перераховані в ст. 20 Конституції 1958 року, що визначає загальний статус уряду

Своєрідність і специфіка статусу уряду у Франції полягає в тім, що воно як би виступає у двох значеннях. По-перше, воно являє собою Раду міністрів республіки. По-друге, воно виступає у формі кабінету, поєднуючи всіх членів уряду, але під керівництвом прем’єр-міністра

Складність полягає в тому, що в ряді случав основний закон не проводить чіткого розходження між двома організаційними формами, користуючись збірним терміном “уряд”. Так, Конституція (ст.49) говорить про відповідальність уряду, явно крім при це президента республіки. Адже він парламентської відповідальності не несе. У той же час прем’єр-міністр може порушити питання про довіру уряду тільки після обговорення в Раді міністрів. А в цьому випадку участь президента – необхідна умова, тому що рада міністрів збирається тільки під нього головуванням

Дійсно, згідно ст. 20, “уряд визначає й здійснює політикові Націй”. Можна було б припустити, що це робить Раду міністрів. Але адже ця формула дається в розділі присвяченому уряду, а не президентові республіки. Із цього можна припустити, що на практиці питання вирішуються колегіальним органом, а президент висловлює тільки свою думку. Або, навпроти, вирішує президент, а колегіальний орган лише бере участь вобсуждении.

Відповідь на ці питання дала практика функціонування державного механізму. Все залежить від розміщення політичних сил у країні. Так якщо й президент і прем’єр-міністр представляють ті самі сили, то в президента в руках перебувають, як правило, керування всіх найбільш важливих питань, залишаючи а руках міністрів питання оперативного характеру

Інакше виглядає ситуація, коли Елисейский палац (резиденція президента) і Матиньон (резиденція уряду) контролюють різні політичні сили. Тут особливо важливого значення набуває те, що рішення найбільш істотних питань може мати місце лише при й обговорення в Раді міністрів. Цілком природно, що в розглянутих умовах повноваження президента й самих реальних можливостей їхнього здійснення значно звужуються, а повноваження прем’єр-міністра істотно розширюються

Таким чином, система противаг, закладена в побудові виконавчої влади, дозволяє її по-різному збалансувати в різні політичні ситуаціях

Порядок формування уряду в правовому відношенні порівняно простий. Президент республіки призначає прем’єр-міністра й по його поданню інших членів уряду. Формально президент не зв’язаний яким-небудь умовами призначення, і його декрет не має потреби в контрасигнації. Оскільки, однак, існує інститут парламентської відповідальності уряду, президент не може не зважати на розклад сил у Національних зборах

Члени уряду призначаються президентом по поданню прем’єр-міністра. Конституція 1958 року також відзначає особливе положення прем’єр-міністра серед інших міністрів

Прем’єр-міністр керує діяльністю уряду. Він відповідає за національну оборону, забезпечує виконання законів, володіє регламентарной владою й робить призначення на вищі військові й цивільні посади, за винятком тих, призначення на які робить приоденет.

У Франції не існує фіксованого в Конституції числа й переліку міністерств. Склад Ради міністрів визначається щораз, коли формується новий уряд

У країні з високим рівнем централізації й бюрократизації державного апарата вже порівняно давно зложилася ще одна специфічна система додаткового контролю за діяльністю адміністрації. Вона покликана насамперед запобігти можливості зловживання владою з боку адміністрації й забезпечити дотримання законності у випадку її порушення представниками адміністрації. Вона покликана насамперед запобігти можливості зловживання владою з боку адміністрації й забезпечити дотримання законності у випадку її порушення представниками адміністрації. Мова йде об получившей широке поширення у Франції адміністративної юстиції. Адміністративні трибунали, що представляють собою суди першої інстанції по адміністративних правопорушеннях, розглядають всі скарги на дії адміністративної влади, зв’язані зі зловживанням службовим повноваженням і іншими, переважно посадовими злочинами

Поява адміністративної юстиції самим тісним образом пов’язане з реалізацією принципу поділу влади. З 1899 року Державна рада є вищим органом адміністративної юстиції з питань застосування адміністративного права й по справах, у яких однієї зі сторін виступає адміністрація

Основу адміністративної юстиції у Франції утворять нині регіональні адміністративні трибунали. Вони розглядають справи по позовах про анулировании неправомірних актів адміністративних органів, про відшкодування шкоди у зв’язку зі збитком, заподіяним діями адміністрації. Вищим органом адміністративної юстиції є Державна рада, що виступає касаційною й апеляційною інстанцією по справах, розв’язуваним адміністративними трибуналами. Крім того, він розглядає по першій інстанції справи, пов’язані з регламентарними актами президента республіки, прем’єр-міністрів і міністрів

В 70-е року у Франції виник ще один інститут, покликаний підсилити контроль за діяльністю адміністрації й попередити її зазіхання на права й волі громадян. Мова йде про так званий медіатор, заснований за рекомендацією Ради Європи для використання всіма країнами, що входять до складу Ради

Змішана форма правління з’явилася у Франції із твердженням П’ятої Республіки. Вона стала досить ефективною й діючою відповіддю на політичну кризу, породжена, поряд із прочим, порушенням балансу влади, викликаним надмірним посиленням влади парламентських асамблей. Своєрідність правового статусу президента республіки викликано не просто прагненням зміцнити президентську владу. У всякому разі це не самоціль. Вона була визнана необхідної для того, щоб перебороти слабість і аморфність виконавчої влади, що породжували політичну нестабільність і угрожавшую національної безпеки

Звичайно, принцип поділу влади в умовах змішаної форми правління реалізується зовсім інакше, ніж у президентській республіці. Проте, він безумовно присутній. Забезпечуючи в першу чергу самостійність і ефективність виконавчої влади, він націлює одночасно всі галузі влади на співробітництво й взаємодію. Досвід П’ятої Республіки підтвердив, що ця форма правління в стан еволюціонувати й залишається досить ефективної навіть при радикальній зміні політичних ситуацій. Це тим більше важливо підкреслити, оскільки в російській пресі деякими авторами висловлювалася думка, що французька модель організації влади недієздатна й не може ефективно сприяти подоланню кризових явищ. Досвід конструювання й функціонування французького державного механізму не підтверджує подібні висновки


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Иcполнительная влада в П’ятій Республіці

Categories: Нові твори

Links