Образ Наталки яскравий тип національного характеру
Надрукована була п’єса тільки в 1838 році, але в рукописних копіях стала поширюватися ще в 20-х роках XІX століття. Було також багато таких людей, які напам’ять усю п’єсу. З великим успіхом і не раз вона йшла на сценах Петербурга, Москви, Кишенева, Мінська, Риги, Талліна, Вільнюса, багатьох міст і ибіру, Середньої Азії та Кавказу, її ставили і російські трупи. Під час вистави у Варшаві на прохання глядачів драму показували двічі на день при переповненому залі. Перекладена на литовську мову, “Наталка Полтавка” міцно йшла до репертуару театрів
За наших часів “Наталка Полтавка” з незмінним успіхом йде на сценах дії, Німеччини, США, Румунії, Англії, Угорщини, не кажучи вже про слов’ян’ країни. А фільм “Наталка Полтавка” в Нью-Йорку йшов щодня його відвідувало до 10 тисяч людей. Усі ці факти красномовно свід що праматір українського театру й драматургії стала відомим надбанням сві театральної й музичної культури.
Протягом
У центрі п’єси – образ простої селянської дівчини – Наталки. Це чесна, работяща, здібна дівчина. Виборний характеризує її такими словами: “Золото – а не дівка! Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна. В неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить”. Котляревський пидкреслив і інші дуже важливі риси Наталки: розум, енергійність, наполегливіш. боротьбі за своє щастя. Так її характеризують інші персонажі, такі риси виявляються в її поведінці. Розмова Наталки з возним у першій дії показує, що ця селянська дівчина розумніша за хитрого “юристу”. Вона з почуттям власної гідності відкидає залицання возного, розуміючи, що у багатого з “мужичок” жінка “буде гірше наймички – буде кріпачкою”. Наталка мудро відповідає возному: “Знайся кінь з конем, а віл з волом”. Розмова її з матір’ю про женихів показує її здатність до глибокої критичної оцінки людей.
Наталка – любляча дочка. Вона щиро поважає свою матір, горе і сльози матирі глибоко вражають її. Дівчина мусить скоритися материним умовлянням – ідти за першоголіпшого жениха. Щоправда, дівчина сподівається, що скоро не буде: “Женихи, яким я одказала, в другий раз не прив’яжуться; возному так о різала, що мусить відчепитися; більше, здається, нема на приміті”. Возний не залишив свого наміру одружитися з Наталкою. Зв’язана обіцянокю даною матері, дівчина мусить скоритися, хоч і дуже кохає Петра, якого жде уже чотири роки. Глибоко драматично звучить монолог Наталки: “Боже! Що зо мною буде! Страшно і подумать, як з немилим чоловіком ік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куди мені діватись!”
От до Наталки сватається підстаркуватий, але багатий возний. Матері він до оби, а дівчині – не милий. Наталка, від природи сором’язлива й вихована, піоє свою честь і людську гідність, і допомагає їй пісня:
Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву, Пошануйте сиротину і не вводьте в славу. Не багата я і проста, та чесного роду, Не стиджуся прясти, шити і носити воду.
Живо й реалістично змалював письменник і образ жениха Наталки – возного. Як він висловлює цей “завзятий юриста” свої почуття до Наталки у пісні:
…Наталки вид ясний… Утробу всю потряс… Кров зволновалась… Безмірно, ах люблю тя, дівицю, Как жадний волк младую ягницю.
Чарує й полонить душу і пісня коханого Наталки Петра, який повернувся і шукає Наталку:
Сонце низенько, Вечір близенько Спішу до тебе, Лечу до тебе, Моє серденько!
Дізнавшись про те, шо Наталка вже подавала рушники возному, Петро не може вгамувати своє розбите серце. Тужливо розливається його сумна пісня. Реалізм і народність п’єси Котляревського “Наталка Полтавка” підсилюють її.