Образ народу в комедії І. Карпенка-Карого “Хазяїн”
Комедію “Хазяїн” І. Карпенко-Карий написав навесні 1900 року. Перші вистави “Хазяїна” пройшли з великим успіхом у Києві в 1901 році. У цій комедії автор проявив себе драматургом-новатором. Це відразу вловили і критика, і глядачі йе тільки в Україні, а й за її межами. Так, під час гастролей українського театру в Москві 1901 року газета “Театральньїе известия” дала таку лаконічну, але точну характеристику художньому почер ку драматурга:
Малороссийский он Островский, Фотограф родини своей. Его перо лишь правдой дшшит…
Свої твори
Найдосконаліше процеси наступу капіталізму на село, його могутню і водночас руйнівну силу зображено в комедії “Ха инїн”. У центрі драматичної дії – грошові пристрасті капіталістичного світу, “стяжання без жодної іншої мети, стяжання для стяжання”. Основним об’єктом зображення послужило “ха-Іяйське колесо” мільйонера Пузиря, яке “одних даве, а другі проскакують”, що символізує собою всю систему тогочасного капіталістичного господарства. У його круговерть підхоплені і хазяї, господарі життя (Пузир, Золотницький), і їхні підручні, деморалізовані слуги (Ліхтаренко, Феноген, Магофес), і чесні дурні”, що не можуть прижитися в царстві хижаків (Зозуля), і дешеві робітники”, які врешті-решт протестують, пробують, хоч і марно, боротися з непереможним наступом капіталу.
Як живеться найманим робітникам і селянам в економіях Пузиря? Надзвичайно погано, бо Пузир всіляко намагається урізати їхні права, прагне зробити з них послущного раба – “дешевого робітника”. Людей в господарстві годують гірше, ніж свиней. Наймані робітники обурені, бо вони вирощують хліб, а їдять його “пополам з половою”. Він такий, що із свіжого можна тільки коники ліпити, а коли зачерствіє, тоді такий твердий, що і собака не вкусить. Борщ без овочів. Дочка Пузиря Соня вражена тим, що почула від обурених робітників. Вона пообіцяла все зробити, щоб їх годували краще. Соня переконана, що люди, які працюють на землі, “повинні їсти за свою працю найкращий хліб”. Пузир на прохання Соні погодився покращити харчування робітників, але лише на той час, коли в економіях багато роботи. А потім можна знову погіршити харчування. Люди не витримають, почнуть втікати, і заробіток їхній осяде в кишені Пузиря.
На мануйлівців, які жиди трохи краще, ніж селяни в інших селах, бо мали трохи землі, Пузир теж вже “насталив зуби”. Він поставив перед Ліхтаренком завдання: взяти селянські наділи на десять літ в оренду, оброчну землю, за яку селяни заборгували, Пузир забирає собі, заплативши за них борг у банку. Пузир знає, що “як мужик зостанеться без землі, роби з нгім, що хочеш” , Та тут хазяїн прорахувався. Він не думав, що селяни здатні на опір. Мануйлівці, побачивши, що їх обдурив Ліхтаренко, піднялися на бунт. Пузир шле телеграму губернаторові, в якій просить підмогу.
Автор не показує нам, чим закінчився цей конфлікт. Але читач і глядач не на боці жорстокого Пузиря, який став ідеологом видушування людського поту, стратегом і тактиком внутрішньохазяйської політики крайнього обездолення спро-летаризованого селянства, перетворення його на “дешевого робітника”. Нам би хотілося, щоб у людей, які створюють багатство хазяїнові, був справжній і думаючий господар, гуманна і благо родна людина, що думає не лише про багатство, а перш за все про людину. Висновки з цієї п’єси є прийнятними і для сьогоднішнього дня. У підтексті драми чітко простежується думка, що як окреме капіталістичне господарство, так і суспільна система, в якій і мораль, і політика, і етика переводяться у гроші, де бізнес існус заради бізнесу, в основі своїй є самознищувальна, руйнівна. В ній руйнується людина, її духовне єство. А ставши бездуховною, вона ніколи не буде щасливою.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)