Образ Мавки у драмі-феєрії “Лісова пісня” Лесі Українки

Виняткове місце у творчості Лесі Українки, як і в усій українській літературі початку XX століття, посідає “Лісова пісня”. 25 липня 1911 року в Кутаїсі була дописана остання сторінка цієї драми, твору, який по праву вважається одним з найвищих мистецьких досягнень поетеси.
Центральним образом “Лісової пісні” є образ Мавки. Народжена багатою фантазією українського народу, виношена в думках і серці протягом багатьох років геніальною українською поетесою, лісова красуня Мавка здобула безсмертя. Адже вона втілює ідеали гармонійної

людини, вічного людського хисту, краси, несе людству оте Лесине, “що не вмирає”.

На відміну від більшості людей, Мавка перебуває в повній гармонії з природою, для неї робота – не повинність невільника, раба, наймита перед своїм хазяїном, не лише засіб існування, а потреба душі, розумне, осмислене діяння, нероздільне з красою. Тому, коли Мавка “глядить корів, то більш дають набілу”, нивка, яку вона обробляла, родить гарно, як ніколи до того, ліс, дарами якого бережно, розумно вона користується, відкриває перед нею свої скарби,
Прекрасними і дивними здаються їй люди, порівняно з лісовими істотами:

лише люди “так ніжно… кохаються”, “вміють творити щось вічне і величне”, лише людина може прожити життя, залишивши по собі красу.

Невмирущий вогонь Мавчиного кохання сильніший за смерть, Вона не може вмерти, бо “ніяка сила в світі” не дасть їй “бажання забуття”. Дитя незайманої, первісної природи, втілення неземної краси і чистоти, Мавка, однак, не протиставлена всьому “людському”.
Вічний круговорот і оновлення природи символізують вічність людських змагань за осягнення того, що несе у своєму серці Мавка, і вселяють надію у перемогу прийдешньої весни. Мавка – це ідеал людини, ідеал чистоти, незайманості, первісної краси, духовної рівноваги.
Мавка, на мою думку, – символ вірного кохання, поезії, символ прекрасної мрії. Ця дівчина ідеально чиста, щедра, незрадлива. Здається, всю силу почуття, весь свій поетичний дар віддала Леся Українка лісовій міфологічній істоті – Мавці. І сталося чудо – Мавка ожила, одухотворилась. Вона стає ніби уособленням людяності і волелюбності.
Сила Мавки в невмирущому її коханні, вся глибинна суть образу Мавки в її ж словах:

…Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає…

Образ Мавки виступає центральною фігурою “Лісової пісні”. В ньому Леся Українка втілила провідну силу драматичного конфлікту п’єси, а значить, і її основну ідею. З Мавкою тісно пов’язан весь розвиток сюжету драми. Боротьба Мавки за людину, за справжнє людське щастя, виступає тут композиційним стержнем, що об’єднує і цементує дію.
Леся Українка наділяє свою героїню багатьма рисами характеру, малює цей образ у динаміці дій, у розвитку. У початкових сценах першого акту І Мавка постає перед читачем юною лісовою дівчиною з багатою душею і чутливим серцем, сповненим любові і надії. Проте вже і тоді виразно проступають такі індивідуальні властиві їй риси характеру, як волелюбність, незалежність думки, ніжна любов до людей.

Не байдужістю до волі, а палкою вірою “в те, що воля не може пропасти, керується вона у своїх вчинках. Для Мавки воля така ж неодмінна умова життя, як існування явищ природи. Зневіра у невмирущості волі, в її розумінні, рівнозначна зневірі у вічність і неодмінність явищ природи:

Ну як таки, щоб воля – та пропала?
Се так колись і вітер пропаде?

Серед названих рис характеру Мавки письменниця виділяє одну провідну, визначальну рису. Це – волелюбність. Все життя героїні в драмі від першого діалога з Лісовиком, де тема волі постала вперше, до останніх слів живої Мавки в п’ятій сцені третього акту (“Вільна я, вільна!…”), сказаних за хвилину до її закляття, – пройняте духом волелюбності, боротьбою за утвердження права людини на вільний вияв свого почуття, боротьбою за свою любов, за своє і Лукашеве щастя.

Мавку чарує в людині її духовна краса і велич, що проявляються перш за все у мистецькій творчості; захоплює постійна трудова заклопотаність, яка робить дії, вчинки людини значимими, а саме життя – змістовним; її вабить властива цільним натурам сталість почуттів, послідовність у коханні, довічна вірність у подружжі та інші глибоко моральні принципи.

Ви – як птахи:
клопочитесь, будуєте кубельця,
щоб потім кинути,–

Каже вона Лукашеві. А довідавшись від нього, що люди паруються “навік”, схвильовано говорить: “Се так, як голуби… “

Зустріч з Лукащем, а потім розквітле кохання до нього збудили в душі Мавки найкращі, найблагородніші поривання. Вона покохала з усією силою свого “не скупого”, багатого дарами серця. Полум’я любові, яке охопило всю її істоту в пам’ятну весняну ніч, не згасло навіть після її смерті. Вона пронесла той вогонь крізь усі тяжкі випробування життя: мужньо і стійко перенесла зневагу і презирство Лукашевої матері, муки до кінця нерозділеної любові, нарешті, ув’язнення в твердині “тьми й спокою”, куди завело її відступництво коханого, і знову повернулася до життя, щоб подати руку допомоги Лукашеві у його найтяжчу хвилину. У цій тривалій боротьбі Мавка пройшла довгий і складний шлях.

В її мові з’являється незвичайне для неї “мушу”, Але в ім’я чого йшла героїня на компроміс: під впливом властивої її натурі неодмінної “жертвеності” чи свідомо, керуючись іншими благородними спонуканнями? Відповідь на це питання знаходимо в словах самої Мавки, Пояснюючи Русалці Польовій причину, що змушує її коритися іншим, діяти наперекір велінню серця, вона говорить:

Сестрице, мушу я! Твоя краса
на той рік ще буйніше запишає,
а в мене щастя як тепер зов’яне,
то вже не встане!

Сказано це за кілька хвилин після того, як у розмові з Лукашем вона знайпіла підтвердження своїх догадок про розхолодження почуттів юнака, що пояснюється сильним впливом на нього оточення,

Мавка не схилилася перед силою обставин, не звикла до образ. Якщо в розмові з матір’ю вона стримується, вислуховує дорікання і не відповідає на образу, розуміючи, що не може змінити поглядів старої жінки, то в розмові з Лукашем вона рішуче відкидає забобонні погляди на відносини юнака і дівчини, що, мовляв, останній” “не годиться” першій говорити про своє кохання. Мавка боронить своє і Лукашеве щастя, переходячи від стриманості до рішучого наступу, від прохання до вимоги, від хвилинного розпачу до раптового вибуху.”

Ні! я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те. що не вмирає.

Безсмертним, невмирущим у її серці був огонь палкої любові і пристрасної віри в можливість людського щастя, у неодмінну перемогу волелюбних принципів.

Мавка відзначається пристрасною любов’ю до життя у всіх його проявах. “Не руш! Не ріж! Не убивай!” – з такими словами звернулася Мавка до Лукаша під час їх першої зустрічі в лісі. Вона ніби прийшла в світ, щоб стримувати інших від негідних вчинків, навчати цінити і поважати життя. Мавка захищає від сокири

Лукаша молоде деревце, подаючи натомість “чималу суху деревину”, захищає на якусь мить шматочок ще не завмерлого в своїй достиглості жита. Природа в її сприйманні – то безліч живих істот, здатних говорити, виявляти свої почуття, бути вірними або зрадливими; їхні стосунки між собою Мавка часто переносить у площину людських взаємовідносин. “Німого в лісі в нас нема нічого”, – каже вона Лукашеві, навчаючи його розуміти особливу мову природи. Але Мавка любить не просто собі життя, а повноту життя, що далеко зиходить за рамки природи. Захоплюючись ніжністю берези, вона говорить, що та занадто смутна, бліда, журлива. Такими ж неприємними для неї були шорсткість вільхи, постійний незрозумілий страх осики, задирливість дикої рожі, хизування вродою калини, підкреслена гордовитість клена тощо.
Краса характеру Мавки особливо проявляється у її боротьбі за Лукаша, за цвіт його душі, проти впливу на нього власницької моралі. В тій боротьбі ми невідступно на стороні Мавки, бо бачимо в ній не тільки глибоку моральність позиції героїні, а й благородство мети, в ім’я якої вона ведеться. В ході боротьби гартувався характер Мавки, збагачувався її духовний світ, змінювалась вона сама.

Життєрадісна Мавка, якою знаємо її з першого акту, поступово втрачає веселість; натомість приходить зосередженість, сумовитість, стриманість, яка часом проривається протестом-вибухом. Якщо на початку драми поетеса відзначає, що Мавка при розмові з Лукашем все посміхається, то вже в другому акті вона “емутно дивиться в очі Лукашеві”, коли той замахується на молоденьке деревце, “смутно-закохано дивиться на нього”, просячи заграти або пригорнути. І тут же спалахує гнівом, коли бачить, що її коханий Лукаш у якійсь мірі поділяє обивательські принципи своєї матері.
Важливою характеристикою Мавки є її портрет.

У народній міфології мавки зображаються в звичайній людській подобі, у зеленому вбранні і навіть із зеленуватими очима. Лукаш, що, певно, з розповіді дядька Лева добре знав, як має виглядати лісова дівчина, спочатку запитав: “А чом же в тебе очі не зелені?”, але, придивившись, побачив у них всі кольори пишнобарвної природи:

Та ні, тепер зелені… а були,
як небо, сині… О! тепер вже сиві,
як тая хмара… Ні, здається чорні,
чи, може, карі… ти таки дивна!

Очі, кажуть, дзеркало людської душі. Мінливий вираз “великих темних очей” Мавки – зовнішній вияв глибини і складності її внутрішнього світу.