ОБРАЗ КНЯЗЯ ІГОРЯ У “СЛОВІ ПРО ПОХІД ІГОРІВ”
ОБРАЗ КНЯЗЯ ІГОРЯ У “СЛОВІ ПРО ПОХІД ІГОРІВ”
ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ
Варіант 1
I. Суперечливість образу князя Ігоря: сміливий воїн та недалекоглядний політик.
II. Характеристика образу князя Ігоря:
1. Характер героя, основні риси його вдачі.
2. Поведінка, вчинки (перед походом, під час битви, під час втечі з полону).
3. Зображення душевних переживань.
4. Наслідки невдалого походу та усвідомлення князем своєї провини.
III. Висновки. Моя оцінка героя.
Варіант 2
I. Роль князя Ігоря в історії.
II. Бачення образу
1. “Сокіл з князівського гнізда”.
2. Звитяжний воїн.
3. Оцінка вчинків автором “Слова про похід Ігорів”.
III. Сумнівний досвід Ігоревого походу як послання майбутнім поколінням.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Новгород-сіверський князь Ігор – головний герой не тільки “Слова про похід Ігорів “, а й літописних оповідань, у яких історія походу розповідається докладно, із багатьма фактичними деталями.
23 квітня 1185 року разом із сином Володимиром та небожем Святославом Ольговичем виступив Ігор у похід проти половців. На дев’ятий
На р. Сальниці на них уже чекали половці. У п’ятницю 10 травня вранці на русичів кинулася ворожа кіннота. Готові до бою русичі вишикувались у бойові лаві, проте половці ухилилися від бою. Під час погоні за половцями їх було немало вбито, ще більше взято в полон, здобуто рухомі вежі, дорогоцінності.
На світанку наступного дня половці обступили руське військо, як густий бір. Хмари половецьких стріл сіяли смерть, люди й коні знемагали від спраги, поранено Ігоря. Три дні тривав бій. Фатальний кінець настав уранці в неділю, почали втікати допоміжні війська з осілих кочівників. Ігор, кинувшись їх завертати, потрапив у полон, а згодом половці полонили й інших князів. Через деякий час Ігор та інші русичі за допомогою половця Овлура втекли з неволі. Одинадцять днів добиралися до Дінця, а звідти – до Новгород-Сіверського.
ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ
З глибин віків і гордо, й величаво
Встає легендами овіяне ім’я.
Минуле – сон, але сліпа змія
Не отруїла доблесті і слави.
В. Симоненко. “Русь”
В мене над ложем мій меч в піхві, золотом битій.
Зойкнуло лезо й лягло на брунатість колін.
Лезо – свічодо, і в ньому мій вихід один –
Завтрашній похід, зелені простори і скити.
О. Ольжич. “Ольвієць”
ЦИТАТИ З ТЕКСТУ
Сонячне затемнення – природа попереджає Ігоря про майбутнє нещастя:
Тоді Ігор глянув на світлеє сонце й побачив,
Що воно тьмою всіх його воїв прикрило.
Характер героя: сміливість, відважність, безкомпромісність:
Браття і дружино!
Лучче ж би потятим бути,
Аніж полоненим бути…
Хочу-бо, …
Списа приломити кінець
Поля Половецького;
З вами, русичі,
Хочу голову свою положити
Або напитися шоломом з Дону!
Характер героя – гординя, недалекоглядність:
“Запалила йому пристрасть дух та туга скуштувати Дону великого “.
Князь потрапляє в полон – приклад використання метафори:
Тут Ігор-князь висів із сідла злотого
Та в сідло невольниче.
Втеча князя Ігоря з полону – приклад використання художнього засобу порівняння, вираженого орудним відмінком:
А Ігор-князь поскочив горностаєм в очерет
І білим гоголем на воду.
Зметнувсь на борзого коня
І скочив з нього сірим вовком.
І помчав він до лугу Дінця,
І полетів соколом під млою…
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ
“Хоробрим зображено й ватажка походу – Ігоря; його мужність і рішучість виявляється в тому, що він веде на ворога полки, незважаючи на лихі й страшні віщування – затемнення сонця, грозову ніч, виття вовків, брехання лисиць і зловісне кружляння орлів, які супроводжують військо, чекаючи його загибелі. Ігор мислить себе та свою долю заодно з долею всіх руських воїнів, готовий розділити з ними і славу перемоги, і гіркоту поразки: “съ вами, русици, хощу главу свою приложити, а любо испити шеломомь Дону!”. Справжній лицар, людина честі, він уважає, що коли станеться нещастя – русичів розіб’ють, то краще вмерти від меча, ніж потрапити до полону: “Луце жъ бы потяту быти, неже полонену бити”.
Мужність, героїзм, слава й честь стоять у “Слові” дуже високо. Це – провідні моральні мотиви твору. Боянові струни “княземъ славу рокотаху”. Ігор та його спільники пішли на половців самі, бо захотіли “себе славы искати”. Безслав’я для князя – гірше від смерті. Слава перемог руських воїнів – це слава всієї руської землі. Тим часом поразка принесла не лише горе й страждання, але й зневагу – “уже снесеся хула на хвалу” (Л. Махновець, О. Мишанич. “Слово о полку Ігоревім та його поетичні переклади й переспіви в українській літературі”).
“У створених ним поетичних образах автор “Слова” передав своє розуміння смислу людського існування. Сила духу захисників Вітчизни залишається непереможною навіть тоді, коли у безводному полі, де йде кривава битва, спрага погнула їм луки, а туга закрила сагайдаки” (Б. Яценко. ” “Слово о полку Ігоревім” та його доба”).
ПРИКЛАД ТВОРУ
“Слово о полку Ігоревім” є оригінальною пам’яткою давньоруського письменства та одним з кращих творів світового героїчного епосу. Написане воно під безпосереднім враженням від невдалого походу Ігоря новгород-сіверського навесні 1185 р. проти половців. Отже, центральним образом розповіді давнього автора є постать хороброго князя-воїна Ігоря Святославича. Він, ніби давній казковий богатир, наділений надзвичайною силою. Але чому ж геройська відвага князя стає прокляттям для всієї Руської землі? Що хотів сказати автор, розкриваючи перед слухачами минулих століть та сучасними читачами одну з найтрагічніших сторінок історії?
Для розкриття цієї таємниці слід проаналізувати причини, які примусили князя Ігоря вирушити у військовий похід. На початку XII століття русичі виявили справжні чудеса мужності та героїзму у боротьбі з кочівниками. Так, наприклад, князь Володимир Мономах організував кілька переможних походів проти половців, завдяки чому на деякий час вдалося припинити процес розпаду давньоруської держави. Наприкінці XII століття проти половців блискуче виступив київський князь Святослав Всеволодович. Проте князь Ігор не брав участі у цих переможних походах, однак перемоги київського князя вочевидь збудили в нього жагу слави. І тоді Ігор ризикнув виступити в далекий похід із нечисленним військом, сподіваючись скористатися перевагами несподіваного нападу.
Автор із симпатією говорить про головного героя, захоплюється його хоробрістю, мужністю, але водночас докоряє за неузгодженість його дій із політикою Святослава київського та інших князів. Ось як описаний ще на початку твору князь Ігор: “нинішнього Ігоря, що стягнув ум силою своєю і загострив серце своє відвагою, наповнився воєнного духу і повів свої хоробрі полки на землю Половецьку за землю Руську”.
Тлом для зображення хороброго князя-воїна стають згадки про славне минуле Руської землі. І події теперішнього ніби розвиваються на цьому тлі, тобто історична перспектива – необхідна умова, з одного боку, для усвідомлення історичної значущості того, що відбувається в описуваний момент, а з другого – для усвідомлення сучасності як естетично цінної, гідної уславлення, збереження у віках.
Кожна подія має ніби ще один вимір – в історичному минулому. Вона перевірена часом і дуже важлива для розуміння тієї епохи історичної монументальності, всього, що відбувається у теперішньому.
Кожен князь існує не сам по собі, зі своїми особливостями характеру і своїми політичними переконаннями, – він перш за все представник свого роду, свого племені, він онук діда та син батька, славних своїми подвигами, отже кожен воїн ніби продовжує низку цих героїчних подвигів своїх предків.
Князь-воїн і сам усвідомлює себе представником свого роду і, для того щоб мати вплив у сучасному йому житті, продовжує політику батьків і дідів, – саме це є тодішнім способом утвердження себе в політичному житті свого часу. Відмова від родової політики була б відмовою бути воїном-князем узагалі. Тому автор зауважує: “Були віки Троянові, минули роки Ярославові. Були війни Олегові, Олега Святославича. Той Олег мечем крамолу ковав і стріли сіяв по землі. Ступав в золоте стремено в граді Тмуторокані, а вже чув дзвін його стремена давній великий Ярославів син Всеволод…”
Неодноразово говориться у “Слові” про мечі, стяги, списи, і кожного разу ці слова використовуються як компоненти складної військової символіки. Меч у Давній Русі був символом війни, символом князівської влади, символом честі. Піднятий стяг (прапор) був символом перемоги, спущений стяг – символом поразки. Говорячи про битви руських воїнів проти половців, автор підкреслює хоробрість перших, їхню звитяжність: “З зараня в п’яток потоптали вони погані полки половецькі і, розсипавшись стрілами по полю, похапали красних дівчат половецьких, а з ними золото, паволоки й дорогі оксамити”.
У переможних битвах князі отримали ознаки своєї перемоги, символи своєї слави, і автор зосереджує на цьому увагу: “Червоний стяг, біла хоругв, червоний бунчук, срібне ратище – хороброму Святославичеві”.
Коли ж описується битва, у якій русичі зазнали поразки, автор із сумом і болем говорить про них, зазначаючи, однак, що вони не втрачають своєї воїнської гідності і навіть вороги поважають їх:
“Пересів Ігор із золота сідла в сідло невільниче, і засумували заборола по містах, і поникла весела година”.
Якою ж радістю сповнилася вся Руська земля, коли повернувся з полону хоробрий Ігор! Автор так описує це: “Та сонце вже світить на небі – Ігор князь в руській землі. Дівиці поють на Дунаї – в’ються голоси через море до Києва…”
Історія князя Ігоря – це гідний урок усім прийдешнім поколінням. Для того, щоб зберегти рідну землю від ворогів, забезпечити щасливе життя всьому народу, мудрому й далекоглядному політику варто забути свої егоїстичні інтереси.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)