“Образ Івана Бездомного” за романом М. Булгакова “Майстер і Маргарита”
Обидва головні герої відомого роману М. Булгакова “Майстері Маргарита – і Ієшуа, і Майстер – мають у романі по одному учневі: Ієшуа – Левія Матвія, Майстер – Івана Бездомного. Причому початковий стан і того й іншого учня був самим невідповідним, непрезентабельним: Левій Матвій був митарем, тобто збирачем податків; Бездомний був спочатку роману неосвіченим антирелігійним поетом, пишучим поетичні “вироби” на замовлення.
З ним ми зустрічаємося в першому розділі роману, причому одягнув його Булгаков досить строкато, що є
Ставши учнем Ієшуа, Левій кинув гроші на дорогу, а Бездомний
Але як Майстер виявився менш стійким, ніж Ієшуа, так і учень Майстра – Іван Бездомний – “слабшим” Левія Матвія і не може вважатися істинним продовжувачем справи свого вчителя (як, втім, і Левій Матвій). Іван Бездомний не писав продовження роману про Ієшуа, як заповідав йому Майстер. Навпаки, Бездомний “вилікувався” від псування, напущеного на нього злочинними гіпнотизерами, і тільки “у весняний святковий повний місяць” йому відкривається частина істини Майстра, яку він знову забуває при пробудженні. Один з дослідників навіть вважає Івана Бездомного головним героєм роману: він один залишається в цьому світі після всіх скандальних подій, все, що відбулося в романі, привело його до виправлення, до очищення. Ця його еволюція виражена і в семантиці імені, у зміні імені: в епілозі роману він вже не Іван Бездомний, а професор-історик Іван Миколайович Понирев.
Мотив домівки займає в творах М. Булгакова особливе місце, як символ моральної стійкості людини, його причетність до культурної традиції, до Будинку і Роду (згадаймо будинок-фортецю Турбіних в “Білій гвардії”). Людина, позбавлена??домівки, відчуття домівки, позбавляється дуже багато чого в цьому світі. Зміна імені персонажа в даному випадку свідчить про прилучення до культурних і моральним витоків.
Купання Івана Бездомного в річці Москві біля храму Христа Спасителя, де до руйнування храму був гранітний спуск до річки і гранітна купіль (“Йордань”) на згадку про хрещення Ісуса Христа, – це як би знак нового народження персонажа, тобто мова може йти про хрещення Бездомного. Але очевидно також, що це купання носить пародійний характер (як і антіобрядовий бал у сатани в романі) – тобто воно є одночасно і пародією на хрещення, влаштоване для атеїста Івана Бездомного нечистою силою.
Наслідком такого двозначного “??хрещення” є і двозначне прозріння Івана Бездомного – він не написав продовження роману, він все забув, і лише раз на рік він відчуває неясну тривогу і занепокоєння як нагадування про те, що трапилося: “Щорічно повторюється з Іваном Пониревим одне і те ж… перед нами – дурна нескінченність, рух по колу.”Так, стало бути, цим і скінчилося? – цим і скінчилося, мій учень…”. З відходом Майстра втрачається цілісність його роману; ніхто не може не тільки продовжити його, але навіть до ладу відтворити… Майстер йде з роману разом зі своїм словом про світ, іншого ж слова, що йому посяде, в епілозі не чути”.
Образ Івана Бездомного також вкорінений в літературі 1920-х років: на думку дослідників, прототипом його є відомий поет-атеїст 1920-х років Дем’ян Бідний (автор “поеми” чи пасквіля “Як чотирнадцята дивізія в Рай увійшла”, що ображає релігійні почуття віруючих). У двадцяті роки серед поетів були поширені такі псевдоніми, як Бідний, Безіменський, Голодний тощо, на противагу аристократичним родинам буржуазної епохи і як знак розриву з “ненависним” минулим: передбачалося, що новий світ повинен будуватися заново і треба зректися всього, що обтяжує людину. Як писав поет В. Луговський:
“Хочу забути своє ім’я і звання,
На номер, на літеру, на кличку зміняти”.
Ця ідея безіменності, прагнення стати одним з багатьох, оспівування маси на шкоду особистості було поставлено, як ми знаємо, в центр роману Е. Замятіна “Ми” . Відмова від досвіду попередніх поколінь, за Булгаковим, безумовно є згубною, і до розуміння цієї думки приводить у фіналі свого роману Іванушку Бездомного М. Булгаков.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)