Образ і характеристика Мефистофеля в трагедії “Фауст”
Любуючись Гармонічною красою навколишнього світу, мимоволі задаєшся питанням: а хто ж творець усього цієї пишноти? Подумати тільки, у нескінченному просторі Вселеної планета Земля – єдина планета, що переливається в променях сонця синіми, зеленими, чорними відблисками водного простору Світового океану, прикрашена зеленими шапками лісів, насичена благодатним киснем. На Землі існують всі умови для життя. Для чийого життя? Чи дійсно людина є вінцем утвору?
Людина – істота, далеке від ідеалу. Кожний наодинці зі своїми думками й совістю,
Тварини, прагнучи заволодіти видобутком і знищуючи свого ворога, керуються інстинктами, людина ж, у першу чергу, істоту розумне. Будь-який людський учинок – це результат трудомісткої роботи свідомості й підсвідомості. Тільки людина здатна аналізувати й оцінювати себе в кожній конкретній ситуації. Тільки людина здатна прораховувати на два кроки вперед. Тільки людина в щоденній боротьбі за виживання може виявити милосердя. Ми розуміємо, що зло, що є в нас самих, і зло в навколишніх – невід’ємна й Необхідна частина нашої щиросердечної структури. Зло – це той схований механізм, що породжує рух уперед. Людина, що загартувався в боротьбі із власним злим початком, як правило, прагне поліпшити, гармонізувати навколишній світ. Отже, сила зла “творить добро, всьому бажаючи блага”? Не беруся затверджувати, що великий Гете міркував так само, як і я. Однозначно можу тільки говорити, що Фауст без Мефистофеля був би іншим. Мефистофель, тонким чуттям уловлюючи музику зла в душі Фауста, штовхав його на божевільні й бездушні вчинки. Він не давав йому заспокоїтися
Викликаючи роздратування, бажання протидіяти йому, МефистофелЬ, по суті, був однієї із причин активності Фауста. Штовхаючи його на дурне, він, сам того не очікуючи, будив найкращі риси героя. Сила духу не дозволяла Фаустові відхилитися убік від прямого поступального руху до пізнання. Недарма, виводячи свого героя на шлях пізнання, Гете вкладає у вуста Добродії такі слова:
Ви ж, діти мудрості й милосердья, Любуйтеся красою предвечной повторюйся Що бореться, страждає й живе, Нехай у вас любов народжує й участье. Але ці превращенья у свою чергу Немеркнучими думками прикрасьтеся
Формально це звертання Добродії до ангелів, але я як читач не можу не сприймати їх як звертання письменника до майбутніх поколінь. Життя, боротьба й страждання доктора Фауста – чудовий урок для всіх, хто живе не одним удень, хто задається й мучається питаннями пізнання істини. Давню тему договору людини з дияволом Гете переосмислює й обновляє. Якщо догетевские Фаусти прагнули головним чином випробувати всі задоволення, які можливі в житті, то гетевс-кий Фауст спонукуваний іншими прагненнями. Жадаючи від Мефистофеля беззастережного виконання своїх бажань, він ставить умову: диявол може одержати його душу тільки тоді, коли він заспокоїться й знайде той вищий стан життя, що дасть йому повне задоволення:
Ледь я мить окремий возвеличуся Закричавши: “Мить, почекай!” Усе кінчено, і я твій видобуток, И мені спасенья немає з пастки
Ці слова Фауста відомі всім у трохи іншім формулюванні: “Зупинися, мгновенье, ти прекрасно!” Фауст не може вгадати, коли й де він досягне цього прекрасного мгновенья. Він взагалі не знає, чи реально воно, йому важливо забезпечити собі можливість пошуку, і він зовсім не шукає задоволень
Мефистофель не вірить у височину прагнень Фауста. Доводячи незначність своєї жертви, вона штовхає Фауста в обійми почуттєвих бажань. Зустріч Фауста з Маргаритою виявилася для дівчини фатальний. Спочатку їхніх відносин були тільки грубо почуттєвими, але незабаром вони переміняються усе більше зростаючою щирою любов’ю. Проста дівчина з народу має всі скарби люблячої жіночої душі, але навколишнє середовище давить на неї вантажем релігійності й святенницьких забобонів. В умовах суспільства, де природні потяги засуджуються суворою мораллю, вона приречена на загибель. Провина Фауста в загибелі коханої безсумнівна: він не зміг надати їй допомогу й підтримку в критичний момент. Фауст не може побудувати щастя ні для себе, ні для улюбленої жінки, але скільки в ньому величі, сили духу, страсті. Безперечно, любовна трагедія повинна була викликати в читача питання: що необхідно зробити для того, щоб уникнути подібного нещастя в житті?
Переживши, перестраждавши трагічну загибель Гретхен, Фауст відроджується до нового життя й продовжує пошуки істини. На цьому шляху він ще не раз стає винним у злощасній долі інших людей (наприклад, старих Филемона й Бавкиди), але все це підступи Мефистофеля. Довгі роки тривають пошуки Фауста, він старіє й сліпне. Але тільки наприкінці життя герой розуміє, що щирий зміст його існування не якась примарна мить, а сам пошук, боротьба, праця. Він мучився, страждав, але його життя було повноцінної, тому що жадала від його напруги всіх щиросердечних сил
Злий початок в кінці життєвого шляху Фауста було переможено. Мефистофель, як вищий прояв зла, остаточно програє в боротьбі за душу незначного, на його думку, людини. Світлі божественні сили виривають душу Фауста з обіймів зла й несуть на небо, де їй має бути зустрітися з душею Гретхен.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)