Образ і характеристика Чацкого в комедії “Горі від розуму”
У комедії ми зустрічаємося вже зі зрілим Чацким, з людиною зі сформованими ідеями, з певними моральними вимогами. Рабської моралі Фамусових і молчалиних Чацкий протиставляє високе, декабристське розуміння честі й боргу, суспільної ролі й обов’язків людини. Вільний і самостійний напрям думок замість безмовного преклоніння перед “думками чужими”, незалежність і горде достоїнство замість низькопоклонства й лестощів перед вищими – такі моральні принципи Чацкого. Подібно самому Грибоєдову, він бачить “не в наслажденьи життя ціль”,
Поняття справжньої честі патріота, щирого сина батьківщини нерозривно зв’язувалося в грибоедовского героя з бажанням вільності, з ненавистю до самовладою, до кріпосників-вельможам, які, будучи “грабіжництвом багаті”, видавали себе за “батьків батьківщини”.
Чацкий – гуманіст, захисник волі й незалежності особистості. Рабство, кріпосництво викликає в ньому різкий, рішучий протест. У своєму гнівному мовленні проти “суддів” він викриває кріпосницьку основу грубо егоїстичної філософії насолоди життям, властивої фамусовскому суспільству.
Знамениті слова Чацкого про “розпродані поодинці” селян мали тим більшу силу, що подібні факти були в той час дуже поширені. По визнанню декабриста Штейнгеля, це місце в комедії сильно його схвилювало, воно нагадувало сучасникам про підтверджений в 1820 р. Державною радою “праві” поміщиків продавати селян поодинці, розлучаючи рідних. Про те, що цим “правом” поміщики користувалися дуже часто, свідчить і те, що в літературі того часу на нього вказував не один Грибоєдов. У своєму вірші “Сміюся й плачу” В. Раєвський викриває “барство дике” майже що словами Чацкого:
Дивлячись…
Як знатний вітрогон, бездушний пустослов,
Івана а геьоигз ” із Семеном гне на двійку
Иль бедних селян, віднявши в батьків,
Міняє на шпаків, на пуделя иль сойку,
И правом знатності скрізь уважен він!
Як лицемір, ханжа, презрячи святий закон,
У розпусті посивівши, гарем по праву влади
Творить зі слабких жертв його знехтуваної пристрасті
Коли безневинних стогін хвилює груди мою,-
Я сльози ллю!
І до й після Грибоєдова передова дворянська література дореформеної епохи в особі Пушкіна, Герцена, молодого Тургенєва викривала кріпак лад як лад насильства, кабали, знущань над селянами й насамперед над беззахисними двірськими слугами, які в першу чергу випробовували “і панський гнів, і панську любов”. Чацкий обурюється не тільки на зловживання кріпосним правом з боку поміщиків, а на весь кріпак лад у цілому.
Антикріпосницька ідеологія Чацкого проявляється у високій оцінці характеру, моральних якостей закріпаченого народу. На противагу наклепницьким твердженням поміщиків-кріпосників про кріпосне селянство, Чацкий говорить про бадьорому, розумному, тобто, у фразеології декабристів, волелюбному народі.
Цікаво відзначити, що, на відміну від “Горя від розуму”, у якому народ сам майже не діє – про нього тільки говориться, Грибоєдов у задуманій їм пізніше трагедії про 1812 рік збирався вивести народ, а основним героєм своєї нової п’єси припускав зробити кріпака. Збережений план трагедії показує, що Грибоєдов обрав найтрагічнішу тему свого часу – протиріччя між могутніми силами російського парода, що отстояли в боротьбі з іноземними загарбниками свою національну незалежність, і його кріпак залежністю. Трагедія була задумана дуже широко, і основна її колізія розкривалася письменником історично вірно, у реалістичному плані. Вона повинна була показати народний визвольний характер війни 1812 року й той підйом національної самосвідомості російського народу, з яким явно не сполучалося існування кріпосного права. Вся вона перейнята глибоким співчуттям до народу, гарячою вірою в його могутні творчі сили, визнанням його історичної ролі.
Грибоєдов замислюється в цій трагедії над питанням, поставленим ще Радищевим, чого міг би домогтися народ, “до величі й слави породжений”, якби він був вільний. “Сам собі відданий,- що б він міг зробити?” – із замилуванням запитує драматург.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)