Образ дуба у романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”

1. Замилування весняним відродженням. 2. Внутрішній мир героя. 3. Цілюща сила природи. Що не знаю сам, що буду Співати, але тільки пісня зріє. А. А. Фет У своїй творчості Л. Н. Толстой звертається до різних граней особистості для того, щоб скласти її найбільш повний портрет. Це можуть бути мало вловимі рухи особи: посмішка або блиск очей При описі ж внутрішнього стану героя важливо не тільки емоції, але й зовнішні їхні прояви.

Товстої знаходить інші риси, здатні показати нам його???”діалектикові душі”, термін, що використовував Н. Г. Чернишевський

при характеристиці добутків великого письменника. У своєму творі я зупинюся на образі дуба з роману “Війна й мир”, що допомагає нам відкрити щиросердечний стан князя Андрія Болконского.

Це дерево Андрій зустрічає на своєму шляху перед тим як попадає в маєток Ростових, Втішне. За плечима в князя може й невелика за часом, але насичена по змісту життя. Він бачив всієї грані того, до чого у своєму добутку звертається письменник: миру й війні З такої мандрівки Болконский виніс тверде переконання в тім, що життя кінчене. “Так, він правий, тисячу разів прав цей дуб, – думав князь Андрій, – пускай

інші, молоді, знову піддаються на цей обман, а ми знаємо життя, – наше життя кінчене! ” Побачене дерево змушує Болконского знову глянути на пройдений їм шлях.

Але й спогаду не міняють його відносини до себе. Принадність весни не воскрешає в ньому прекрасних митей і не дає свіжого подуву нового життя. Однак письменник, звертаючись до такої подорожі, що Болконский затіяла в Богучарово по справах сина, показує, що саме цей дуб стає своєрідною поворотною крапкою в долі одного з головних героїв. Князь Андрій же не розуміє, чому може так радуватися його, кучері Петро И єдиний, кого він знаходить собі в союзники, це старий дуб, що “імовірно в десять разів старше беріз”.

Саме він ще більше затвердив Болконского в думці, що “йому починати нічого було не треба, що він повинен доживати своє життя, не роблячи зла, не тривожачись і нічого не бажаючи”. Сам опис дерева, що приводить у добутку письменник, допомагає нам зрозуміти, чому князь Андрій сприйняв його як єдиного союзника в цій красі весняного казкового лісу. “Це був величезний у два обхвати дуб з обламаними, давно видно, суками й з обламаною корою, що заросла старими болячками. З величезними своїми незграбними, несиметрично-растопиренни-мі, корявими руками й пальцями, він старим, сердитим і презирливим виродком стояв між усміхненими березами Тільки він один не хотів підкорятися чарівності весни й не хотів бачити ні весни, ні сонця”.

Із цього опису треба, що дуб теж багато чого бачив у житті. А з такої нелегкої боротьби він виніс не тільки розчарування, але й рани, про які говорять болячки на його корі. При описі цієї картини Толстой спритно використовує один прийом.

Письменник показує, що зустрілися дві рідні душі, які змогли протистояти загальним веселощам Однак же вони однаково залишаються самотніми: дуб – у цієї лісі, Андрій – у житті. Від того, що дві рідні душі закрилися від світла й інших, нічого не зміниться. Адже життя триває…

Вона привносить нові події й враження, які поступово затьмарюють будь-який смуток. Такою істотою для князя Андрія Болконского стає Наташа Ростова Він уражений її щирою радістю й замилуванням, тим, що оточує нас у житті. Вона так. безпосередньо й без лукавства радується звичайній ночі.

“Ні, ти подивися, що за місяць!.. Ах, яка принадність!.. Так би от села навпочіпки, от так, підхопила б себе під коліна, – тугіше, як можна тугіше – натужитися треба. От так!” У цьому випадку дівчина стає не союзником, а можна сказати, супротивником князя Андрія И це дає свій ефект.

Болконский починає замислюватися над тим, що й повсякденні, з першого разу непримітні речі можуть радувати людину. Він розуміє, що прості предмети і явища природи такі, як місяць, можуть окриляти. Може саме в цей момент князь Андрій розуміє, чому весь день так радувалася Наташа. “У душі його раптом піднялася така несподівана плутанина молодих думок і надій, що суперечать всього його життя, що він, почуваючи себе не в силах усвідомити собі свій стан, негайно ж заснув”. Коли він вертається, їде із Втішного, то починає звертати увагу на те, що його оточує.

Це вже не захопленість і своєрідна весняна пробужденность природи Весна давно вступила у свої права, надворі – літо. І в цей момент князь Андрій ніяк не може знайти того, з ким був недавно так самотній у царстві природи, що прокидається. Образ дуба в добутку відіграє більшу роль.

Адже саме очами Болконского показане дане дерево У ньому він знаходить союзника своєї душі й думок, свого пройденого життя. Автор використовує даний образ для того, щоб не через репліки відкрити внутрішній мир персонажа. Князь Андрій, такий герой, що не говорить про свої тривоги й побоювання прямо.

Тільки з Пьером він може собі дозволити небагато пооткровенничать. У цей переломний момент, коли друга немає поруч, саме через опис дерева ми зрозуміли те, що діялося, і які кардинальні зміни відбулися в душі Болконского. Він, немов цей дуб, ожив під теплим сонцем і міг радуватися літнім дням, як ті берези, які знову зустріли йому на шляху.

Наташа своїми замилуваннями у вікна тільки дала поштовх тому, щоб у князі Андрію спалахнув вогник. Але зміцнився герой у своїй думці тільки в той момент, коли знову побачив той корявий і “сумний” дуб. Дерево немов саме радувалося життю, що перед ним відкрила весна, і Андрій “сам того не знаючи, не дізнаючись його, любувався тим дубом, якого він шукав.

Старий дуб, весь перетворений, розкинувшись наметом соковитої, темної зелені, млів, ледве колишучись у променях вечірнього сонця”. Нове листя сховало болячки й рани. Так і Болконский подумав, напевно, що його щиросердечні рани теж можуть зарубцюватися Тому він зможе не тільки як цей дуб перетворити, але й почати життя з нового аркуша.

Дерево немов свій приклад показувало те, що горе й недовіра можна переступити, як це зробив він сам. При послідовному описі дуба автор немов показує щабля відродження героя. По-перше, варто впустити в себе те нове, що оточує нас.

Це дозволить не тільки сховати зовнішні вади, але й переконати себе в тім, що Горе залишиться позаду. По-друге, саме головне, що ти сам зможеш зробити так, щоб всі навколо тебе рухалося й оживало: “Крізь тверду, столітню кору пробилися без сучків соковиті, молоді листи, так що вірити не можна було, що цей старий зробив їх”. І всі ці етапи разом з дубом і проходить Болконский. “”Так, це той самий дуб”, – подумав князь Андрій, і на нього раптом знайшло безпричинне, весняне почуття радості й відновлення.

Всі кращі мінути його життя раптом у те саме час згадалися йому”. И в пам’яті парубка, адже Андрію тільки тридцять один рік, почали спливати тільки приємні моменти його життя, які немов говорили про те, що він може йти вперед і при цьому опиратися не тільки на темні й похмурі, але й світлі миті. Болконский немов розуміє, що саме відновлення й замилування життям дозволяють сміло йти вперед до нових вершин, а не ховати свою молодість і талант за “корою з болячками”. Він повинен жити не тільки для себе, але й для інших так, щоб вони теж змогли розглянути в ньому те краще, що ховався довгий час, “…

Щоб усі знали мене, щоб не для одного мене йшло моє життя, щоб не жили вони так незалежно від мого життя, щоб на всіх вона відбивалася й щоб всі вони жили із мною разом! ” Так зустріч із дубом стала тим поворотним моментом, що показав і затвердив головного героя в думці про те, що можна почати життя із чистого аркуша. А навколишні, можливо, допоможуть йому в цьому, тому що під час свого пробудження він згадує Пьера, дівчинку й тепер цей воскреслий дуб. Так образ дуба в оповіданні грає кілька ролей.

Він не тільки відкриває нам завісу таємниці над внутрішнім миром героя, але і є персонажем, що знаходить свій шлях відродження князя Андрія Болконского до нового прекрасного життя. У той же час образ дуба дає можливість авторові показати нам ті якості героя, які не можна було б показати через опис зовнішності