Образ Дому у творчості В. Шевчука

І. Дім – як “обитель свого духу”. (Образ Дому є лейтмотивом у багатьох романах,

Повістях, оповіданнях В. Шевчука, причому – різних за жанром. Хіба не з ві­кон дому побачив автор українську історію трьох століть у романі “Три листки за вікном” (1986), удостоєному Шевченківської премії за 1987 рік? У кожному творі В. Шевчука розбудовувався особливий часопростір. Свій ро­ман “Дім на горі” (і Дім зокрема) письменник назвав “обителлю свого духу”. Створювався він впродовж 1966-1980 років. Ось як про це розповів сам автор. “Книжку

“Дім на горі” я писав мовби з кінця, тобто з другої її фольклорно – фантастичної частини “Голос трави”. Писалася вона поволі: спершу одне опо­відання, котре я відкладав убік – хай вилежиться, годі друге й так далі. Мав щастя, що мене ціле десятиліття не друкували, отож міг собі дозволити таку розкіш – не поспішати. А коли згодом переглянув усі ті оповідання, побачив, що вони утворюють певну цілість. 1 от вона собі лежала, я відчув, що чогось їй бракує. 1 дописав тоді першу частину – роман-преамбулу, що, власне, дав назву цілій книжці – “Дім на горі”. Тим самим у творі розлилась часова
пер­спектива, увиразнились елементи притчі, що промовляє до нас не якимись силогізмами моральних повчань, а художніми образами, котрі не потребують логічних коментарів”.)

ІІ. Музи – мешканки Дому-Парнасу. (Дім у романі В Шевчука уособлює фор­тецю нашої духовності. Він – реальна споруда на горі біля річки Тетерів і водночас – нереальна, бо відбуваються тут дивні події, по-чудернацьки пере­плітаються людські долі. Таємницю Дому до кінця розгадати неможливо, для цього потрібен час. Недарма ж автор виношував у серці своє творіння впро­довж тривалого часу.

Сюжет роману “учуднений” багатьма засобами. Тут все має важливе значен­ня, все несе смислове навантаження. Навіть кольори символічні (синій, сірий, жовтий, зелений), тісно пов’язані й людські долі – як реалістичні, так і умов­но фантастичні.)

1. Жіночі образи роману. (Хоча образ Дому у Шевчука – загадковий і навіть містичний, але традиція в ньому реальна і незмінна: тут володарюють жінки. Вони є берегинями і продовжувачками роду. їхні образи реальні й буденні на відміну від образів чоловіків, котрі з’являються тут час від часу. їхні ролі розподілені у цьому жіночому царстві: від тих чоловіків, котрі нап’ються води із жіночих рук, народжуються дівчатка, а от хлопчики народжуються від таємничих прибульців-звабників. Ці прибульці з’являються тут у подобі сірого птаха, який перетворюється на чоловіка, а потім так само таємниче зникає. По собі прибульці залишають хлопчиків, покликаних бути творця­ми – поетами, художниками. Доля їхня майже завжди сумна. Плодом не­звичайного кохання став козопас Іван, який написав 13 напівфантастичних оповідей. Творча доля чекає і на сина Галі, який зацікавився Івановими оповідями. Через чоловічі образи роману В. Шевчук підштовхує читача до висновку, що природа творчості є неземною (навіть диявольською!) силою. У свою чергу жінки Дому переконані, що увесь світ обертається навколо їхнього помешкання: “А мені часом здається, – сказала Галя, – що світ кінчається на цих пагорбах…” Один із центральних образів – Марія Яків­на. У неї з Іваном – спорідненість душ, яку В. Шевчук вважає однією і найдійовіших форм боротьби людини з самотністю. Галя – другий цен­тральний персонаж повісті, одна з володарок Дому. Галя об’єднує всіх, хто живе в Домі і хто піднімається на пагорби. Вона багато читає і мудрішає з літами: Галина баба – третій головний персонаж роману. Вона втілює мудрість поколінь, воює за лад і спокій у домі. Знаючи всі таємниці Дому прагне утримати від необачних кроків і захистити Галю.)

2. Іванова інтерпретація Дому у взаємодії з його мешканцями. (Впродовж ба­гатьох років козопас Іван (а насправді – тлумач людських душ!) ретельно вивчає світ людей, записує свої думки до зшитків, щоб залишити наступ­ним поколінням. Як науку, як настанову! Він – чудовий психолог, кожне його спостереження за поведінкою людей є черговим відкриттям. Для при­кладу можна взяти хоча б такий епізод:

“Усміхнувся своїй мовчазній дружині і зчудувався ще з одного мимовіль­ного відкриття: люди можуть цілий вік прожити побіч одне одного, цілий вік дивитимуться вони одне на одне і ділитимуть хліб, але й гадки не мати­муть, яка дивовижна й несподівана музика звучить часом у їхніх серцях”. Іван не залишається жити на горі. Його вабить світ, адже без з’єднання зі світом людей творчість неможлива.)

ІІІ. Пошук душевної гармонії – як центральна проблема роману-балади В. Шев­чука “Дім на горі”. (У своєму романі В. Шевчук стверджує ідею єдності усього живого, сушого на землі. Цс передбачає необхідність для кожного нового по­коління виборювати свій досвід пізнання себе і світу. У свою чергу кожне по­коління перевіряє досвід попередніх поколінь заради майбутнього. Чи не тому з часом людство мудрішає? Все у романі Шевчука, як і в житті, взаємообумов – лено і взаємопов’язане.)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Образ Дому у творчості В. Шевчука