“Страх перед світом, душевна роздвоєність може призвести до загибелі: за новелою В. Шевчука “Панна сотниківна”

У свідомість людини вже давно увійшло подвійне поняття світлого і темного – символів одвічної боротьби добра і зла. Вчені, які вивчають народний фольклор, вже давно помітили, що система народних обмежень, заборон та забобонів, що складалася на протязі багатьох століть – це зовсім не ознака низького рівня розвитку суспільства, а своєрідний моральний кодекс члена цього суспільства.

Вміння бачити ці символи неоднозначно є однією з головних рис народного світобачення. Потойбічні образи використовуються народом для втілення того чи

іншого стану людини, для характеристики її поведінки і ставлення до оточуючого світа. Дуже гарним знавцем таких народних засобів зображення постійного морального та душевного протистояння можна з упевненістю назвати українського письменника В. Шевчука, а одним з найцікавіших його творів, що відображує це протистояння, є оповідання “Панна Сотниківна”.

Письменник, як добрий знавець епохи українського Відродження, художньо опрацьовує фантастичні народні сюжети та образи, використовуючи творчі засоби фольклорної фантастики. Прикладом цьому можуть бути поширені у слов’янському фольклорі мотиви

прикликання нечистої сили і закладання душі дияволу, які розгортаються на новому сюжетному тлі. Це є своєрідним народним демонізмом, але демонізмом мовби прирученим, свійським. Цей демонізм ніколи не стає справді страшним і психологічно руйнівним. І насамперед це відбувається через те, що сама форма розповіді зм’якшує і розряджає той демонізм, який несе розповідь.

У циклі оповідань В. Шевчука “Голос трави” представлений достатньо широкий спектр різноманітних міфологічних істот, серед яких можна знайти домовика, лісовика, чорта, відьму, перелесника, чаклунку, і багатьох інших, причому образ кожного з них письменник майстерно інтерпретує і органічно вплітає у канву оповідань.

Досить цікавим, на мою думку, є трактування В. Шевчуком образу чорта. Незважаючи на те, що багато дослідників не вважають цю істоту за створений народом образ, автор відносить цей персонаж до міфології. Наприклад, у новелі “Панна Сотниківна” юний чорт намагається спокусити молоду героїню. Сотниківна не поступається йому, відштовхує від себе реальне кохання, прагнучи лише ідеальної любові. Чорт, як і повинно бути, дуже цим не переймається і намагається поєднати ідеальні душевні пориви з прозою життя. Ця спроба терпить поразку, і юний чорт гине. Він більше не може бути собою, бо прагне поєднати непоєднуване, закликаючи сотниківну: “Душа – це байка… Тому хапай, вдовольняйся, інакше ловитимеш самі хвости” Так чорт переконує героїню новели, намагаючись заманити Сотниківну у свій світ. Та коли це йому не вдається, за хвилину до загибелі чорт висловлюється так: “Я випробовував закон відповідності й гармонії… Я не хотів її дурити”. Здається, що в цьому випадку він не до кінця уособлює темні поривання людської душі і не може зрозуміти усю їх глибину.

Отже, трактування образу чорта у новелі В. Шевчука дуже своєрідне: чорт – стародавній символ усього гріховного – намагається вирішити проблему єдності темного і світлого, проблему єдності добра і зла. Використовуючи образ чорта у якості головного героя новели “Панна Сотниківна” В. Шевчук намагається довести читачам, що душевна роздвоєність і страх перед світом можуть привести до загибелі, а на місці чорта може опинитися будь-хто з нас. Тому не треба проводити експерименти з темними і світлими силами, не треба намагатися з’єднати не з’єднане, поєднати в одне ціле добро і зло, які були, є і будуть основою людського існування.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

“Страх перед світом, душевна роздвоєність може призвести до загибелі: за новелою В. Шевчука “Панна сотниківна”