Образ Батьківщини у ліриці О. Блока
“Навкруги тонула Росія Блока”, – саме так писав у поемі “Добре” Маяковський, говорячи про явище, якого ні до, ні після не було. Росія для Блока не просто тема, це цілий світ, наділений своїми рисами, заповнений особливими образами і символами. Знову і знову поет повертається до міркувань про трагічне минуле Росії, про її історичне призначення, про її особливості, про її багатостраждальний народ. Ця тема прийшла до автора не відразу – він переймався нею поступово, переборюючи вузькість і суб’єктивну обмеженість своїх ранніх
Віщає ярмо злих татар, Віщає страт ряд кривавих, Я боягуз, і голод, і пожежу, Лиходіїв силу, загибель правих…
У той же час автор віддає данину і пейзажним описам: його тягне прекрасна сторона. Два символи – широке поле і дорога – надалі часто визначають блоківське сприйняття Росії. Образи ці багатозначні і ємні: це і простори країни, її привілля і вільність, і її довгий шлях в історії.
Дрімаю – і за дрімотою таємниця, І в таємниці – ти живеш, Русь.
Але вже тоді поет не тільки зображує російську природу, перекази “старовини глибокої”, але й зауважує (“так я довідався у своїй дрімоті”) “країни рідної вбогість”. Минуле Росії повно трагедій, її сьогодення безрадісно, її майбутнє – “у тузі безбережної”. Така країна, про яку пише Блок. Але – “як і жити і плакати без тебе”? Поет вірить у майбутнє батьківщини: “Не пропадеш, не згинеш ти”. У циклі “На поле Куліковому” автор пише про довгий шлях Росії, шлях боротьби, вічного бою:
О, Русь моя! Дружина моя! До болю Нам ясний довгий шлях! Наш шлях – стрілою татарською древньої волі Простромив нам груди.
Майбутнє Росії визначено її минулим, якому призначено “збуватися” знову і знову. “І повториться все, як у минулому”, – писав поет в іншому своєму вірші. Циклічність, багаторазовість що відбувається підкреслюються повтором слова “знову” (“і знову, знову вони кричать”), а також прийомом “спогаду”, дізнавання героєм подій що відбуваються: “Але довідаюся тебе, початок високих і заколотних днів!”. Поет говорить про передчуття корінного ламання у долі країни. Взагалі, всі його вірші про Росію після 1907 року повні ледь уловимого, але все ж таки виразного, хоч і незрозумілого і самому авторові гулу, що згодом Блок назве “музикою революції”. А тим часом у віршах його звучать напівпитання, напівзаклики: “Доколе матері тужити? Доколе шуліці кружляти?”. У своїй творчості Блок бачить Росію у майбутньому не селянським раєм, як Єсенін. У вірші “Нова Америка” (саме так визначає поет країну свою) він описує край, де “чорніють фабричні труби”, де “заводські стогнуть гудки”. Росія “новим обернулася ликом”, і поета хвилює тепер “інша мрія”. А потім була війна, на яку Блок відгукнувся – не міг не відгукнутися рядом віршів. Війна – жахлива трагедія, важке випробування для країни:
Ми – діти страшних років Росії – Забути не в силах нічого.
Революція 1917 року надихнула поета на створення поеми “Дванадцять”. У ній він показав катастрофу старої, буржуазно-поміщицької Росії і початок зародження нової. Блок не дає відповіді на питання: “Якою вона буде?” Він не стає ні на сторону тих, хто говорить: “Загинула Росія”, ні на сторону повсталих, які здатні “пальнути кулею у святу Русь”. Поет уникає однозначних оцінок, але – жертва, вождь або слуга – він має намір бути в гущавині подій, у центрі життя своєї країни, свого народу. Відразу ж після поеми “Дванадцять” Блок пише революційно-патріотичну оду “Скіфи”, що продовжує давню традицію російських класиків, які неодноразово зверталися до теми шляхів і доль Росії, її ролі у цивілізованому світі. Це традиція Пушкіна, Лєрмонтова, Некрасова, Тютчева, Брюсова. Так, у вірші Брюсова “Старе питання” герой міркує про те, “хто ми в цій старій Європі?”. Багато в чому цьому добутку співзвучні і “Скіфи”. Однак Блок поставив це питання вже у новій історичній обстановці, по-новому. В “Скіфах” Блок бачить Росію у минулому щитом “меж двох ворожих рас”, країною, чиї багатства грабувалися протягом довгих століть (“збираючи і плавлячи наші перлини”), Це країна, що здатна любити і ненавидіти, здатна відстояти себе в століттях, здатна стати оплотом усього кращого, що було створено людством. Це країна – сфінкс, загадковий і незрозумілий для старого світу, суперечливий і багатогранний:
Ми любимо все – і жар холодних чисел, І дарунок божественних бачень, Нам виразно все – і гострий галльський зміст, І похмурий германський геній…
Подібного роду протиставлення Росії Заходу – традиційний мотив російської літератури. Високе і жертовне призначення Русі – тема багатьох добутків, а слова Тютчева давно стали крилатими: “У неї особлива стать”. І Блок повністю розділяє цю думку. З метою емоційної виразності поет використовує при описі російського характеру, багатогранної російської душі антонімічні словосполучення, оксюморони: ненависть – любов, радіючи – уболіваючи, жар холодних чисел, важкі ніжні лабети. За словами Г. Ахматової, Блок все своє життя присвятив розгадці таємниці двох сфінксів: своєї душі і Росії. Безсумнівно, у ліриці поета втілений образ Батьківщини – такої, як її бачив Блок, і любов до якої він проніс через все своє життя. І убога Росія з її сірими хатами, і “нова Америка” по-своєму дорогі авторові:
Так, і такий, моя Росія, Ти всіх країв дорожче мені.
Інакше і не може бути. Теперішній поет любить свою країну завжди, навіть якщо вона вбога, несправедлива, порочна. Любов Блока до Росії – безоглядна, безумовна, безкорислива. Її вищий прояв – сама поезія автора. Росія у всіх її іпостасях завжди буде жити у віршах поета, у його безсмертних рядках:
Ідуть століття, шумить війна, Встає заколот, горять села, А ти все та ж, моя країна, У вроді заплаканої і древньої.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)