Образ Анни Кареніної в літературній критиці
Анна – грішниця
“Анна забыла любовь и бога и умерла” (М. Громека). “Анна изменила мужу, бросила сына и сделалась “потерянной женщиной” (В. Вересаев).
Анна – свята
“…Рабству она предпочла смерть… Именно в этом мы ощущаем духовную красоту и поэзию жизни и борьбы Анны” (Н. Успенский).
“В чем же она вино вата? Она хочет жить. Бог вложил нам это в душу…”
“Гадкая, _ отвратительная женщина, без сердца… дурная женщина”
Прогнозований висновок: “Она жалеть”Б. Ейхенбаум.
Анна – жінка,
персонажам, ко всему роману в целом: к той неправде и лжи, к тому злу и обману, жертвою которых и гибнет Анна”.
Отже, саме це свідчення може бути покладеним в основу висновку й стати відповіддю на запитання “Чи винна Анна?” разом з аргументами, знайденими в ході аналізу твору Л. Толстого “Анна Кареніна”.
“Я не виновата в том, что бог меня сделал такою, что мне нужно
жертва, которую можно только
Суттєву роль у пошуку відповіді на головне запитання твору відіграє схематична наочність, що репрезентує структурований, систематизований та узагальнений навчальний матеріал із висновками. У поєднанні зі словом цей різновид наочності дає змогу значно підвищити ефективність вивчення літератури.
Спробуємо довести тезу В. Єрмілова про те, що у романі немає суду над Анною Кареніною. Аргументом буде ставлення самого автора до своєї героїні. Свою думку щодо авторської оцінки висловив Б. М. Ейхенбаум у статті “Толстой і Шопенгауер”, де зазначив, що “Толстой, очевидно, хотел сказать не то, что бог осудил Анну, а то, что он, автор, отказывается судить Анну и запрещает это читателям. Трактовка самоубийства Анны как наказания отпадает. Она – жертва, которую можно только жалеть. Так и было в первоначальном замысле романа, записанном С. А. Толстой: “Он говорил, что задача его сделать эту женщину только жалкой и невиноватой”. Слова: “Мне отмщение, и Аз воздам” относятся не к Анне, а ко всем.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)